“Страшні слова, коли вони мовчать” аналіз вірша
Вірш “Страшні слова, коли вони мовчать” завершує збірку “Неповторність”.
У творі Ліна Костенко говорить про те, що слова, ніби згустки, увібрали в себе радощі й болі людей. Чутлива душа поета не тільки вловлює енергію сказаного, а й дивиться на слова з побожним страхом, адже впевнена, що поетові треба пам’ятати про свою відповідальність за кожен свій рядок і за кожне слово.
Вид лірики : філософська.
Жанр “Страшні слова, коли вони мовчать” : ліричний вірш.
Провідний мотив твору. Роздуми поетеси про значення слова в житті людини, про сутність поезії.
Ідея – показати силу слова: “Людині бійся душу ошукать”.
Композиція твору. Невеликий за розміром у три строфи вірш наповнений почуттями й експресією. Перша строфа твору – це одне складнопідрядне речення, у якому кожне підрядне речення посилює звучання головного.
Образи твору. Ліричний герой – це людина, що знає силу слова й відчуває відповідальність за їх використання: “Хтось ними мучився, болів…” Філософські роздуми поетеси над словом і творчістю породжують в уяві читача образ ліричного героя, який висловлює свої думки щодо проблеми добору слів, завдань мистецтва у суспільстві.
Римування – перехресне: мовчать – почать, причаїлись – чиїмись (абаб):
Віршовий розмір – вірш написано п’ятистопним ямбом із пірихієм.
“Страшні слова, коли вони мовчать” художні засоби:
- Епітети : “страшні слова”, “безсмертний дотик”; Метафори “слова мовчать, причаїлись”, “хтось ними (словами) плакав, мутився, болів” оживлюють, олюднюють слова; Анафора : у першій строфі другий і третій рядки починаються словом “коли*, яке підкреслює і пояснює оксиморон “слова мовчать”; Антитези : “краса й потворність”, “асфальти й спориші” змальовують і різноманітність світу, і його повторюваність, узагальнюючи словами “Усе було”, і підводять до висновку: “Поезія – це завжди неповторність”.
У вірші “Страшні слова, коли вони мовчать” Ліна Костенко закодувала своє розуміння значення слова в житті суспільства і кожної людини. Поетеса впевнена, що митці, як ніхто інший, мають обережно й відповідально ставитися до сказаного, адже “поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”. Буває важко знайти потрібні слова, які б не “були уже чиїмись”, але поети тому й несуть це звання, що вміють словом торкатися наших душ і пробуджувати світлі почуття.