Сюжет роману “Хіба ревуть воли як ясла повні” Панаса Мирного – цікавий та незвичайний, сюжетні лінії вдало поєднані.
Сюжет “Хіба ревуть воли як ясла повні”
Частина перша
- Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею. Двужон: історія Вареника – Притики – Хруща – Хрущова. Дитячі літа: важке дитинство Чіпки. Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька. Дознався: знайомство з Галею. Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
- Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Гудзя). Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Гудзя в 99-річному віці. Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; “котяче царство” генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича – поручика Василя Семеновича, пізніше – молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських. Махамед: дитинство й молодість Максима Гудзя, смерть його батьків. У москалях: служба Максима-москаля. Максим – старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання “чистої” й повернення в Піски.
Частина третя
- Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко – справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха. З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб “поправити діло”; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому. Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; “пропивання” нажитого Чіпкою (крім снопів пшениці). Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка. Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого. Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі. На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню “дармову” дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у “бунті”; приглушення селянського бунту становим. Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки. Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
- Невзначай свої: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його товариством) у Максима Гудзя. Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Гудзь віддає Галю за москаля Сидора. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі. На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна). Новий вік: нове пореформене життя; історія життя Шавкуна, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство. Старе – та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи “по неблагонадежности”; гнів Чіпки; смерть Максима Гудзя. Лихо не мовчить: Явдоха Гудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки “до старого” (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи. Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину (“вісім безневинних душ”); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.
Композиція роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” складна: він має чотири частини, тридцять розділів.
Сюжетні лінії роману “Хіба ревуть воли як ясла повні”:
- рід і життя Чіпки; рід і життя Максима Гудзя; Грицько і його дружина; пани Польські; історія села Піски.
Сюжетні лінії то розгортаються окремо, то перетинаються. Усі вони розвиваються на тлі суспільно’історичних подій і тісно з ними пов’язані. Початок роману ліричний та ще й з інтригою: у першому розділі (“Польова царівна”) автори знайомлять нас із Чіпкою, Галею, Мотрею, але хто вони і чим живуть – ми ще не знаємо. А вже далі розповідається про батьків Чіпки, його дитинство і юність, а також про Грицька й Христю. Перша частина переважно виконує роль Експозиції.
А ось друга частина переносить читача в далеку історію закріпачення села Піски, яка в основному розвивається трьома сюжетними лініями: історія села, роду Максима Гудзя і панів Польських. Отже, перші дві частини – це фактично Експозиція Й Передісторія.
Зав’язку Автори подали аж у третій частині, яка починається розділом з промовистою назвою “Нема землі”, – тут Чіпка Варениченко втрачає землю. Саме з цього моменту й починається напружений розвиток подій, що досягає Кульмінації В епізодах реакції Чіпки на вигнання його із земства, у його духовному зламі. І відразу після кульмінації йде Розв’язка – винищення козацької родини Хоменків і арешт головного героя.
Особливої уваги заслуговує друга частина роману, яка забезпечує йому панорамність, до того ж вона найбільш самодостатня. Крізь призму долі села Піски в ній показано понадстолітню українську історію. Тут ідеться про перетворення козаків на “покірних волів”. Згадуються історичні події: скасування гетьманщини; гайдамаччина; зруйнування Січі генералом Текелієм, Очакова – турками; польське повстання під проводом Костюшка; запровадження Катериною ІІ кріпацтва на землях України; повстання декабристів (“тоді саме царська гвардія з масонами забунтувала…”) і навіть революційна хвиля 1848 р., що прокотилася Європою.
Козацька слобода Піски втрачає волю. Село віддають колишньому шляхтичуполяку, який вислужився в російській армії до генерала. Селян же за принципом “поділяй і володій” ділять на козаків і “генералових”.
У другій частині оповідь ведеться за законами хроніки. У ній з’являються нові персонажі, як, наприклад, останній січовик Мирон Гудзь, чия туга за волею передалась онукові Максимові. З хроніки Пісок виринає й історія Чіпчиного батька Івана Вареника, незаконнонародженого панського сина. Час від часу оповідь набуває сатиричного забарвлення. Саме в такому ключі змальовується зверхня щодо піщанських “хахлів” і “мазеп” генеральша та її “кацапський” почет. Проте й сцени, у яких селяни принижуються перед панею, теж не позбавлені гірких сатиричних нот. Сумирність “волів” викликає в авторів роману досаду.
Співавторство Івана Білика виявилося, вочевидь, у наповненні роману історичним і суспільствознавчим змістом. Немало місця в другій частині відведено сторінкам, присвяченим трудам і дням українського селянина. Щодо персонажів, то на перший план тут усе помітніше виступає Максим Гудзь з його баламутством, історією перебування в “некрутах” (тобто – у москалях) і потім поверненням у рідне село. Загалом друга частина сюжетно мало пов’язана з трьома іншими. “Прив’язкою” виступає та обставина, що Максим Гудзь – батько Галі, майбутньої дружини Чіпки Вареника. Суттєвим є також вихід через ретроспекції на значний історичний часопростір.
Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати – найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: “Так оце та правда?” – дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь (“Не убий” – заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя – то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю.