“Таємничий острів” Жюль Верн скорочено читати
У часи громадянської війни в США п’ятеро сміливців, жителів Півночі, рятуються з полону на повітряній кулі. У березні 1865 страшна буря викидає їх на берег безлюдного острова в Південній півкулі. Кожен з нових поселенців острова володіє незамінними талантами, а під керівництвом інженера Сайреса Сміта ці відважні люди гуртуються і стають єдиною командою. Спочатку за допомогою найпростіших підручних засобів, потім виробляючи на власних невеликих фабриках все більш і більш складні предмети праці та побуту, поселенці облаштовують своє життя. Незабаром, завдяки своїй працьовитості і розуму, колоністи вже не знають потреби ні в їжі, ні в одязі, ні в теплі і затишку.
Одного разу, повертаючись у своє житло, назване ними Гранітним палацом, вони бачать, що всередині господарюють мавпи. Через деякий час, немов під впливом шаленого страху, мавпи починають вистрибувати з вікон, і чиясь рука викидає мандрівникам мотузяну драбину, яку мавпи підняли в будинок. Всередині люди знаходять ще одну мавпу – орангутанга, яку залишають у себе і називають дядечком Юпом. Надалі Юп стає людям другом, слугою і незамінним помічником.
В інший день поселенці знаходять на піску ящик з інструментами, вогнепальною зброєю, різними приладами, одягом, кухонним начинням і книгами англійською мовою. Поселенці дивуються, звідки міг узятися цей ящик. По карті, що також опинилася в ящику, вони виявляють, що поряд з їх островом, на карті не зазначеному, розташований острів Табор. Моряк Пенкроф загоряється бажанням відправитися на нього. За допомогою своїх друзів він будує бот, назвавши його “Бонадвентур”. Коли бот готовий, всі разом вирушають на ньому в пробне плавання навколо острова. Під час нього вони знаходять пляшку з запискою, де говориться, що потерпіла людина чекає порятунку на острові Табор. Пенкроф, Гедеон Спілет і Герберт виявляють втратившого людську подобу Айртона, який був залишений на Таборі за спробу підняти бунт на вітрильнику “Дункан”. Однак господар “Дункана” Едуард Гленарван сказав, що коли-небудь повернеться за Айртоном. Колоністи беруть його із собою на острів Лінкольна, де, завдяки їх турботі і дружбу, його розумове здоров’я нарешті відновлюється.
Проходить три роки. Поселенці вже збирають великі врожаї пшениці, вирощеної з єдиного зернятка, три роки тому виявленого в кишені у Герберта, побудували млин, розводять домашню птицю, повністю облаштували своє житло, з вовни муфлонів зробили собі новий теплий одяг і ковдри. Однак мирне життя їх затьмарює одна подія, яка загрожує їм загибеллю. Одного разу, дивлячись на море, вони бачать вдалині чудово оснащене судно, але над судном майорить чорний прапор. Судно встає на якір біля берега. Айртон під покривом ночі пробирається на корабель, щоб провести розвідку. Виявляється, що на кораблі знаходиться п’ятдесят піратів (частина з них входила в колишню зграю Айртона) і далекобійні гармати. Дивом вислизнувши від них, Айртон повертається на берег і повідомляє друзям, що їм необхідно готуватися до битви. На ранок з корабля спускаються дві шлюпки. На першій поселенці підстрілюють трьох, і вона повертається назад, друга ж пристає до берега, а шестеро піратів, що залишилися на ній ховаються в лісі. З судна палять з гармат, і воно ще ближче підходить до берега. Здається, що жменьку поселенців вже ніщо не в силах врятувати. Раптово величезна хвиля здіймається під кораблем, і він тоне. Всі пірати на ньому гинуть. Як виявляється згодом, корабель підірвався на підводній міні, і ця подія остаточно переконує мешканців острова, що вони тут не одні.
Спочатку вони не збираються винищувати піратів, бажаючи надати їм можливість вести мирне життя. Але виявляється, що розбійники на це не здатні. Вони починають грабувати й палити господарство поселенців. Айртон відправляється в кораль провідати тварин. Пірати хапають його і відносять до печери, де тортурами хочуть домогтися від нього згоди перейти на їхній бік. Айртон не здається. Його друзі йдуть йому на допомогу, проте в корале Герберта серйозно ранять. Після його одужання поселенці мають намір завдати остаточного удару по піратам. Вони йдуть в кораль, де припускають їх знайти, але знаходять там змученого і ледве живого Айртона, а неподалік – трупи розбійників. Айртон повідомляє, що не знає, як опинився в загоні для худоби, хто переніс його з печери і вбив піратів. Однак він повідомляє одну сумну звістку. Пірати вкрали “Бонавентур” і вийшли на ньому в море. Не вміючи управляти кораблем, вони розбили його про прибережні рифи, але самі врятувалися.
Тим часом на острові прокидається вулкан, який колоністи вважали вже мертвим. Вони будують новий великий корабель, який у разі потреби міг би доставити їх до вселенної. Одного вечора, вже готуючись лягати спати, мешканці Гранітного палацу чують дзвінок. Спрацьовує телеграф, який вони провели від загону для худоби до свого будинку. Їх терміново викликають в кораль. Там вони знаходять записку з проханням йти вздовж додаткового дрота. Кабель приводить їх у величезний грот, де вони, на свій подив, бачать підводний човен. У ній вони знайомляться з його господарем і своїм покровителем, капітаном Немо, індійським принцом Даккара, який все життя боровся за незалежність своєї батьківщини. Він, уже шістдесятирічний старий, який поховав усіх своїх соратників, знаходиться при смерті. Немо дарує новим друзям скриньку з коштовностями і попереджає, що при виверженні вулкана острів (така його структура) вибухне. Він вмирає, поселенці задраюють люки човна і спускають йогопід воду (човен все одно не вийшов би у море через зміни дна в гроті), а самі цілими днями невтомно будують новий корабель. Однак не встигають його закінчити. Все живе гине під час вибуху острова, від якого залишається лише невеликий риф в океані. Поселенців, що ночували в наметі на березі, повітряною хвилею відкидає в море. Всі вони, за винятком Юпа, залишаються в живих. Більше десяти днів вони сидять на рифі, майже вмираючи від голоду і спраги і вже ні на що не сподіваючись. Раптом вони бачать корабель. Це “Дункан”. Він рятує всіх. Як потім виявляється, капітан Немо, коли ще бот був у цілості, сходив на ньому на Табор і залишив рятувальникам записку, попередивши, що Айртон і п’ятеро інших потерпілих крах чекають допомоги на сусідньому острові.
Повернувшись до Америки, на коштовності, подаровані капітаном Немо, друзі купують велику ділянку землі і живуть на ній так само, як жили на острові Лінкольна.