“Таємниця козацької шаблі” переказ повісті Зірка Мензатюк не донесе всіх подій твору, тому краще читати детальний Переказ “Таємниця козацької шаблі” .
“Таємниця козацької шаблі” стилий переказ
Жила собі на світі звичайна, трохи вже підстаркувата легкова машина на ім’я Машка. І були в неї хазяїн, хазяйка та ще й хазяйська дочка Наталочка. Настало літо, й вирішили вони всі поїхати на море, бо ж канікули, відпустка та ще й погода пречудова. Аж раптом.. У пана Богдана – друга Руснаків, відомого історика, уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. От з нього все і почалося. Бо саме він попередив про те, що має статися злочин: коштовну українську реліквію, старовинну козацьку шаблю мають за великі гроші продати за кордон. Але, як відомо, привиди не розмовляють. Тому пояснити, де шукати реліквію, привид міг лише жестами, часом загальнозрозумілими. А коли хвилювався, то бувало що і непристойними. І сім’я Руснаків (тато, мама та дівчинка Наталка) на машині Машці вирушають на пошуки реліквії.
Нелегко було маленькій і довірливій героїні повісті – Наталочці у пошуках шаблі. Чого лишень їй довелось пережити: головою шубовснути у брудну воду, у Тараканівському форті, де багато усіляких пасток для ворогів, гепнутись у глибокий кам’яний колодязь. Ні крик, ні плач не допомагали їй вибратись нагору. Бідна дівчинка вже й уявила, що коли її знайдуть, то буде запізно. “У газетах напишуть про мужню дівчинку, яка, рятуючи національну реліквію, пожертвувала власним життям. Так і напишуть: “віддала своє молоде життя”, то буде гарно і зворушливо…”. Але Наталочку врятували… до наступної пригоди. Цього разу їй довелося краплею власної крові скріпити невигідну угоду з юним чортиком Антипом, згодом ще й побувати на відьомсько-чортівському бенкеті у Підгорецькому замку. Як же вона, звичайна дівчинка, ніяк не відьма, туди потрапила? Бо була дуже допитливою. Пішла туди, куди її ніхто не кликав. За позолоченою каретою по двору зайшла Наталочка до розкішної зали замку. І кого вона там побачила? “Добірне товариство” з гарно вбраних панів та панянок. Але з якимись дивними прикрасами. У тієї пані в якості прикраси сиділа жива жаба на шлейфі. “В тої на шиї теліпався золотий скелетик, в іншої голову обвивав вуж, в того на зап’ясті зблискував череп, а замість гудзиків біліли кістки”. Затесався серед них і один козакощур. Усе це товариство виявилось несправжнім і складалось із чортів, відьом та відьмаків. А пан Щуровський (нині щур) колись був козаком, який зрадив своїх у бою під Берестечком. Тепер живе по свинарниках, харчується покидьками. Адже зрадників не приймає земля. І навіть полунично-вершковий торт, яким пригостили Наталочку, теж виявився всього-на-всього “шматком свіжого коров’ячого гнояка, загорнутого у лопух”. Але задушити і розтерзати дівчинку, так би мовити, “герої” повісті хотіли по-справжньому. Врятувала її машина Машка. А потім була гонитва на дорозі, як у детективному кіно. То чортик Антип найняв мордоворотів у чорних масках, щоб вони зупинили машину Руснаків. Ті поклали впоперек дороги чималу колоду. Здавалось, що зіткнення неминуче. І раптом позаду засигналила вантажівка. То знайомий Руснакам водій показував татові, щоб уступив дорогу. Тато збочив і вантажівка пронеслась уперед. “Це справді було кіно! Вона пішла зустрічною смугою… де попри колоду лишилося трішечки не перегородженого асфальту, проте не вписалася, могутні колеса зачепили колоду, і тоді… щось торохнуло, щось сяйнуло, мов сліпучий фонтан. Та колода, описавши півколо, другим кінцем вгатила автомобіль мордоворотів простісінько у лобове скло, сипнувши осколками!”. Дорога лежала вільна. Та, як виявилося, ненадовго. “Бо позаду випурхнув знайомий чорний джип.
Що то була за погоня! Машина мчала, аж захлинався мотор… просто летіла над мокрою дорогою, блискучою від недавнього дощу… Поворот, ще поворот – Машка ледве вписалася, залетівши далеко на зустрічну смугу – і знов поворот – лет, зблиск, тріск… Наталочка обережно розплющила очі. Перед ними цвіла веселка. Всі були цілі. Тато, мама і, здається, Машка теж. Вона ніжно похитувалася: хить-хить. Мов кошеня. Лишенько – Руснаки сиділи… в кроні розлогого дерева” – старої верби.
Разом зі своїми друзями – пластунами зі Львова Северином та Василем Наталці таки вдається розгадати таємницю козацької шаблі. Всі герої зустрічаються у Хотинській фортеці. Миршавому не вдалося продати шаблю дебелому. Зашкодив наступ привидів, миршавий віддає шаблю Наталчиній матері. Наталочці надали відзнаку пластунських вмілостей – Северин приколов на рукав пластунську нашивку.
В епілозі – зустрічаємо шаблю в руках актора козака Андрія під час виконання вистави “Запорожець за Дунаєм”
У повісті розповідається чимало цікавого про козацькі часи в Україні, про фортеці, замки, історичні заповідники. Серед них: Берестечко, де 1651 року під проводом Богдана Хмельницького відбулась одна із найтрагічніших в нашій історії битв – битва козаків з поляками, Дубно, Тараканівський форт, Олеський замок – резиденція колишніх польських королів, Кам’янець-Подільська та Хотинська фортеці, Козацькі могили неподалік Берестечка.