Аналіз вірша С. Чернілевького » Теплота родинного інтиму » Наведений в цій статті. Своїм віршем Станіслав Чернілевський доводить, що сім’я — найвища цінність для людини, і найбільше горе — самотність, закликає цінувати родинне тепло.
«Теплота родинного інтиму» аналіз
Тема: згадування письменником про рідну хату, власне дитинство, матір, її доброту, щирість душі.
Ідея: уславлення найсвятішого для кожної людини — материнської любові, батьківської хати, щасливих років дитинства.
Основна думка: кожна людина ніколи не забуде і пам’ятатиме те рідне місце, де вона народилася, теплоту батьківської оселі, чарівне дитинство.
Віршовий розмір «Теплота родинного інтиму» — П’ятистопний хорей.
Художні засоби «Теплота родинного інтиму»
- Метафора: «досвіток
не скрес», «полум’я гуляє по гіллю», «гіркотина зникає», «печія не катує серце», «душа світає»; Епітет: «світанковий вогонь».
Станіслав Чернілевський використовує виразну метафору «мотузочком диму / Хату прив’язала до небес», позначаючи таким чином, що мати розтопила піч і дим піднявся вгору.
За допомогою персоніфікації «полум’я гуляє», «печія не катує» створюються яскраві образи родинного затишку й тепла.
«Теплота родинного інтиму» образи
Образ хати, прив’язаної до неба, передає ставлення автора до батьківської хати як до найвищої цінності, даної людині небесами.
Поезія «Теплота родин ного інтиму…» пройнята правдивою синівською любов’ю до матері, до рідного дому. Ліричний герой крізь усе життя проніс найсвітліші почуття до найдорожчої людини. Вони так само сильні, як і колись у дитинстві. Це безумовна любов, справжній душев ний спокій. Так буває тільки вдома. Навіть дорослим інколи хочеться відчути себе ма ленькими, огорненими маминою ласкою ма люками. Її дбайливі руки ще вдосвіта роз ведуть у печі вогонь, поєднавши рідну хату із всесвітом. Мати ніжно закутає ковдрою плечі, не ставитиме безглуздих запитань, бо знає про сина більше, ніж він сам. Адже лише мати має особливий дар – відчувати свою дитину. Такий тісний духовний зв’язок, справжня щирість, розуміння без слів властиві родинним стосункам.
І та гіркота, що труїла серце дорослого чоловіка, поступово зникає, як примара, ніби розсіюється. Мамина любов творить дива. Читаючи твір, ми розуміємо, що пошанне ставлення до батьків, щирі почуття – це та опора, той життєвий стрижень, який рятує нас від душевного болю не тільки в дитинстві, а й у дорослому віці.