Терміни і поняття: Українські землі в складі Великого князівства Литовського
Балада (від провансальського «танець») — віршований ліро-епічний твір казково-фантастичиого, легендарно-історичного чи героїчного змісту. Становлення укр. балади разом з іст. піснею відбувалося в XIV XV ст.
Бурмистр (бургомістр; від нім. «міський голова, керівник, правителі.») голова міського самоврядування середньовічних міст, що мали магдебурзьке право, голова ради. В укр. містах бурмистрами були помічниками війтів, які керували містами. У сучасних німецькомовних країнах — голова міського самоврядування.
Війт — керівник місцевого самоуправління, яке грунтувалося на магдебурзькому праві, у XVI — XVIII ст. в Україні. Здійснював судову й адмін. владу. Війта у містах затверджував гетьман. Посада проіснувала в селах до XVIII ст., а в містах — до скасування магдебурзького права на поч. XIX ст. У Галичині в. очолював сільську громаду, 1921-1939 був керівником найменшої адмін.-терит. одиниці — гміни.
Вількомирська битва — битва між армією вел. князя литовського Сигізмунда, посиленої польськими загонами і військом князя Свидригайла, який очолив руську (українсько-білоруську) знать у б-бі за власні права, що відбулася 1435 під Вількомиром (нині Укмерге, Литва). Армія Свидригайла зазнала поразки, після чого повстання Вел. князівства Руського проти Польщі було приречено на невдачу.
Думи — уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів укр. історії, що напівпроспівувались-напівпромовлялись під муз. супровід мандрівними співцями. Думи були найціннішим мистецьким надбанням народу ХІУ-
ХУ ст., а корінням вони сягали княжих часів.
Городельська унія — угода між польським королем Ягайлом і вел. князем литовським Витовтом (Вітовтом), укладена 2.10.1413 у Городлі на р. Зах. Буг. Рішення Г. у., заперечуючи положення Кревської унії, підтверджували існування Вел. князівства Литовського як незалежної держави. Разом з тим визнавалася політ. зверхність польського короля, який мав стати вел. князем литовським після смерті Витовта. Унія також передбачала зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Вел. князівства Литовського. Результатом Г. у. було зміцнення союзу Литви і Польщі у війнах з Тевтонським орденом.
Готика (від іт. «готський») — худ. стиль у мистецтві країн Європи ХІЇ-ХУ ст., якому властиві підпорядкованість архітектурних форм вертикальному ритму, стрілчасті склепіння на ребрах, вел. кількість різьблення по каменю і скульптурних прикрас.
Грюнвальдська битва (Танненберзька битва, нині територія Польщі) — битва, яка відбулася 15.07.1410 між військами Тевтонського ордену й об’єднаною польсько-литовсько-українською армією. Союзні війська очолював польський король Ягайло. У битві брали участь укр. війська з Галичини, Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира (усього бл. 40 тис. осіб зі 100-тис. армії). Польсько-литовсько-українське військо дещо переважало кількісно (у його складі були також білоруські, чеські й татарські частини), але орденська армія мала перевагу в озброєнні та воєнній підготовці. У критичний момент битви стійкість проявили укр. та смоленські полки. Війська Тевтонського ордену втратили 18 тис. убитими, 14 тис. полоненими І зазнали поразки. Перемога союзницьких військ підірвала військ, могутність ордену і припинила просування нім. лицарів на Схід.
Данники — найчисленніша група особисто вільних селян, осн. повинність яких полягала у сплаті натурою або грішми данини за користування орними землями та угіддями.
Дворище — частина громади, яка об’єднувала по кілька «димів» (дворів), тобто господарств окремих родин.
Зем’яни — дрібна шляхта, найчисленніший прошарок шляхетської верстви. Частина з. мала право розпоряджатися власними маєтками, які були їх приватною власністю, решта користувалася землею за умови виконання військ, повинності. Осн. їхнє заняття — служба у представників вищої шляхти. Втративши землю, з. потрапляли в розряд шляхти-голоти.
«Змова руських князів» — одна з останніх спроб руських князів зберегти автономію у Вел. князівстві Литовському. 1481 Михайло Олелькович, Федір Бельський та Іван Гольшанський змовилися усунути від влади вел. князя литовського Казимира, який був і польським королем, а зробити вел. князем Михайла Олельковича. Але його було страчено, змову викрито, відновити Київське удільне князівство не вдалося.
Іконостас (від гр. «зображення, образ» і «місце стояння») — стіна з ікон у православному храмі, яка відокремлює вівтар від центр, частини. В Україні збереглося чимало і., які мають велику худ. цінність: у Львові в церкві св. П’ятниці (кінець XVI ст.), у Рогатині (1649 р., тепер Івано-Франківська обл.), у Києві в Андріївській церкві (1747-1753 рр.) та ін. Укр. і. сформувався у XV ст.
Кревська унія — угода, укладена між Вел. князівством Литовським і Польщею 14.08.1385 у Крево (тепер Литва). Передбачала об’єднання Польщі та Литви в єдину державу внаслідок шлюбу литовського князя Ягайла і польської королеви Ядвіги. Литва зберігала самоуправління, але зазнавала посиленого польського впливу. Однією з умов було прийняття католицизму Ягайлом і поширення його на Литву. Осн. метою К. у. було об’єднання сил двох держав для б-би проти агресії Тевтонського ордену і приєднання до Польщі частини укр. земель, які належали Литві. Проти унії виступила литовсько-українська опозиція на чолі з князем Витовтом (Вітовтом), яка домоглася збереження Вел. князівства Литовського як незалежної держави.
Кримське ханство — кримськотатарська держава, що існувала 1449-1783 на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов’я та Прикубання. Незалежності від Золотої Орди з допомогою Польщі та Вел. князівства Литовського добився хан Хаджі-Гірей у 1449 р. Столицею стало місто Бахчисарай. Держ. релігією був іслам. 1478 хан Менглі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. У другій половині XV ст.
Кримські хани попали здійснювати грабіжницькі походи на укр. землі (до середини XVI ст. відбулося бл. 100). Перший такий великий похід відбувся 1482. Під час набігів татари захоплювали багато полонених. Гол. оборонцем укр. народу від татарської агресії стало укр. козацтво, особливо успішною була його б-ба у часи гетьмана П. Сагайдачного та кошового отамана І. Сірка. У період нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького з Кримським ханством було укладено військ-політ союз, який хан Іслам-Гірей ІІІ неодноразово порушував. З другої половини XVIІ ст. починається занепад держави. За Кючук-Кайнарджійським договором 1774 Кримське ханство було проголошено незалежним від Туреччини. 1783 р. рос. уряд змусив останнього хана Шагін-Гірея зректися влади і виїхати з країни. Територія держави була включена до складу Рос. імперії.
Магдебурзьке право — середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду вел, землевласників і створювали органи місцевого самоуправління. Виникло у XIII ст. в Магдебурзі (Німеччина). Воно установлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, спадкування, визначало види покарань за злочини тощо. Укр. міста отримували це право від литовських князів, польських королів і укр. гетьманів. Першими в Україні м. п. отримали Сянок (1339, тепер у Польщі), Львів (1356), Київ (1494-1497), у ХV-ХVІІ ст. — більшість міст України. У деяких містах надання права супроводилося посиленням нім. і польської колонізації, обмеженням прав укр. населення. Норми м. п. використовувалися при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права в Україні ХVІІІ-ХІХ ст. Фактично його застосування припинилося після запровадження 1781 «Установлення про губернії» та створення нової судової системи. Указом Імператора 1831 м. п. було скасоване по всій Україні (у Києві — 1835). У Львові застосування права припинено 1786.
Магістрат (від лат. «керівна посада, урядова установа») — в укр. містах, що отримали магдебурзьке право, орган міського самоврядування. М. відав адмін., госп., фінансовими, поліцейськими та судовими справами. Об’єднував лаву і раду. Очолював м. (і лаву) війт, до його складу входили помічники війта (бурмістри, очолювали раду), райці (радники) і лавники (засідателі). У більшості міст виникли у ХV-ХVІІ ст. У Лівобережній Україні з 1785 за м. залишилися лише судові функції. Ліквідовані після судової реформи 1864.
Магнат (від лат. «багата, знатна людина») — у Польщі та Вел. князівстві Литовському вел. землевласник, той, хто належить до аристократичної верхівки феодалів, переважно князі. Переносно — представник вел. промислового та фінансового капіталу (наприклад, фінансовий м.).
Мухи повстання — нар. повстання в Галичині та Буковині проти польської влади 1490-1492. Почалося у Коломийському повіті на Покутті, керівником став селянин Муха. Повсталі нараховували бл. 10 тис. осіб, зайняли Коломию, Снятин, Галич (тепер Івано-Франківська обл.) і рушили на Львів. Польський король Казимир IV Ягеллончик найняв для походу проти повстанців пруські війська. З їхньою допомогою влітку 1490 біля Рогатина (нині Івано-Франківська обл.) осн. сили повсталих були розбиті, але невеликий загін на чолі з Мухою відступив на Покуття. 1491 повстанський рух очолив А. Боруля (Барула; за ін. даними під цим іменем виступав Муха). 1492 під Галичем повсталі були розсіяні, Муха схоплений і ув’язнений у Кракові, де й помер від катувань.
«Непохожі» селяни — категорія селян, прикріплених до свого наділу.
Острівська угода — угода, укладена 1392 між польським королем Ягайлом і вел. князем литовським Ви-товтом (Вітовтом). Ягайло мав повернути йому всі батьківські землі й визнати довічним правителем Вел. князівства Литовського. Витовт визнав себе васалом польського короля.
Пани — у XVI ст. належали до вищої верстви укр. с-ва. Термін «п.» позначав своєрідний титул. Гол. ознакою п. було те, що він володів хоч і невеликою, але власною отчинною землею.
Панцирні бояри (панцирні слуги) — категорія залежного селянства у Вел. князівстві Литовському в XV — першій половині XVI ст. Вони були зобов’язані нести службу на коні при важкому («панцирному») озброєнні по охороні держ. кордонів, маєтків, брати участь у воєнних діях. Походили переважно із селян і зубожілих бояр, їхні господарства звільнялися від феод, повинностей. 1528 стан п. б. було ліквідовано, більшість їх була перетворена на держ. селян. На укр. землях їх певна група стала близькою за своїм станом до реєстрових козаків.
Панщина — примусова та неоплачувана робота селян у господарстві пана.
«Похожі» селяни — особисто вільні селяни, поділялися на данників, тяглових і слуг.
Руське воєводство — адмін.-терит. одиниця в складі Польщі (Речі Посполитої) у ХV-ХVІII ст. Утворена на захоплених землях Галицької Русі не пізніше 1432, хоча існує традиційна думка, що воно засноване бл. 1434. Р. в. складалося з Львівської, Галицької, Перемишльської і Сяноцької земель. У другій половині XV ст. до нього прилучено Холмську землю. Територію поділяли на повіти. Адмін. центром Р. в. був Львів. Проіснувало до 1772, було ліквідоване у зв’язку з входженням більшої частини його території до складу Австрійської імперії.
Синьоводська битва — переможна битва об’єднаної литовсько-української армії під командуванням князя Ольгерда Гедиміновича проти військ Золотої Орди на берегах р. Сині Води (нині Синюха, ліва притока Пд. Бугу) побл. фортеці Торговиці (тепер село Новоархангельського р-ну Кіровоградської обл.) 1362. Татарські війська очолювали брати князі Кочубей, Кутлубучу і Дмитро. Існують ін. версії часу і місця битви — 1351, 1363, Снивода (ліва притока Пд. Бугу, нині Вінницька обл.). Під час битви осн. сили татар були розбиті, а полководці загинули. У результаті битви князь Ольгерд відвоював у татар Поділля і розширив свої володіння далеко у напрямку до Чорного моря. Перемога поклала поч. звільненню східнослов’янських народів від монголо-татарського ярма.
Слуги — категорія особисто вільних селян, які, займаючись сільським господарством, одночасно відбували військ, службу в прикордонних замках, брали участь у військ, походах, виконували різноманітні доручення. Перебували у більш привілейованому становищі, ніж данники і тяглові селяни.
Тяглі селяни (тяглові селяни) — на укр. землях під владою Польщі та Вел. князівства Литовського (згодом — Речі Посполитої, ХІУ-ХУШ ст.), а також у Правобережній Україні у складі Рос. імперії (до 1861) — категорія селян, що відбували панщину, обробляючи панську землю своєю тягловою худобою та реманентом.
Унія (від лат. «єдність, об’єднання») — 1) об’єднання двох монархічних держав під владою одного монарха; союз держав. 2) Назва деяких міжнародних адмін. союзів. 3) Церк. унія — об’єднання деяких православних церков з католицькою під зверхністю Папи Римського.
Фільварок (від нім. «хутір, ферма») — у Білорусі, Литві, Польщі, Україні в ХІV-ХІХ ст. багатогалузеве панське господарство, яке грунтувалося на дармовій праці кріпосних селян. В укр. землях уперше з’явилися у Галичині в XV ст. В укр. землях Вел. князівства Литовського фільваркова система господарювання стала запроваджуватися у середині XVI ст. У феодалів виникла потреба о-ції власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. Згідно з «Уставою на волоки» найкращі землі були віддані під ф. Поширенню ф. сприяли наявність вел. кількості вільних земель і колонізаційний процес. У Гетьманщині ф. зникли в середині XVII ст. У правобережних і західноукраїнських землях існували до скасування кріпосного права в XIX ст.
Хан (від тюркського «правитель») — у тюркських і монгольських народів титул феод, правителів.
Централізована держава (від гр. «осереддя» і укр. «держава») — держава, що має один центр управління.
Цехи (від нім. «спілка, гільдія») — корпоративні союзи особисто вільних міських ремісників однієї чи кількох близьких професій, які забезпечували своїм членам госп. й особисту незалежність, монополію заняття цим видом ремесла у місті та привілейоване становище на місцевому ринку. Ц. регулювали закупку сировини, виробництво і збут продукції, були політ, о-ціями для захисту громадянських прав ремісників від утисків міського патриціату, військ, одиницями під час оборони міст, церк.-реліг. та благодійними о-ціями для допомоги бідним. Ц. з’явилися в укр. містах разом із наданням їм магдебурзького права, найраніше в Галичині — наприкінці XIV ст. Розквіт ц. в Україні припав на ХVІ-ХVІІ ст. їхня структура складалася з майстрів, підмайстрів та учнів. Очолювали ц. виборні цехмістри. Виробнича діяльність і відносини регулювалися статутом.
Шляхта (від давньонімецького «рід, порода») — у ХІV-ХVІІІ ст. привілейований феод. стан у Польщі та Литві, а також на загарбаних ними укр. і білоруських землях; родова знать, середнє та дрібне лицарство.
Ясир (від тур. «полонений, бранець») — полонені, яких захоплювали турки й татари під час загарбницьких походів на укр. землі з XV ст. до 60-х рр. XVIII ст. Частину бранців продавали в рабство на невільничих ринках Кафи (тепер Феодосія, АРК), Гезлева (нині Євпаторія, АРК), Бахчисарая. Ін. частину місцеві феодали залишали для роботи на галерах, рудниках, у своїх маєтках. Часто полонених визволяли запорізькі козаки (наприклад, взяття Кафи козаками на чолі з П. Сагайдачним 1616), інколи викупляли. Були випадки повстань невільників і їхніх успішних утеч (наприклад, С. Кішка). Важке життя бранців відображено в нар. піснях і думах, худ. творах.