Терміни і поняття: Українські землі в другій половині 16 ст
Берестейська унія – союз православної церкви з католицькою під зверхністю Папи Римського, укладений на Берестейському соборі 1596, внаслідок якого утворилася УГКЦ. Була викликана необхідністю виправити наслідки церк. розколу між Римом і Константинополем, який відбувся 1054. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії, була необхідність протистояти дальшій латинізації та полонізації укр. еліти, а також добитися зрівняння в правах укр. духовенства з латинським. Ініціаторами унії були укр. ієрархи, двоє з яких (Іпатій Потій і Кирило Терлецький) вели переговори 1595 у Римі. Для офіційного проголошення унії було скликано церк. собору Бересті 16-20.10.1596. Однак собор розколовся на дві частини – православну і унійиу. Згідно з умовами Б. у. укр. церква зберігала сх. обряд, церковнослов’янську літургійну мову, вживання старого (юліанського) календаря. нижче духовенство і надалі зберігало право одружуватися. Одночасно визнавалася зверхність Папи Римського як першоїєрарха і прийняті догми католицької церкви. Православне духовенство, що визнало унію, було урівняне в правах з католицьким, звільнялося від сплати податків. Шляхта іа міщани одержали право займати посади у держ. і міських урядах. З восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість на чолі з митрополитом Михайлом Рогозою. Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її відповідно 1692 і 1700.
Братства – реліг. та культурно-просвітницькі о-ції укр. міщан, які виникли при церк. парафіях у XV-XVII ст. Спочатку мали релігійно-благодійницьким характер. У XVI ст. набули вел. гром.-політ. і нац.-культ, значення. Найдавнішим і найвідомішпм було Львівське б., засноване бл. 1453, яке 1586 заснувало першу школу, а також б. у багатьох ін, містах України. Вел. роль у нац.-культ. житті України відіграло Київське б., засноване 1615 при Богоявленському монастирі й школа при ньому на чолі з Иовом Борецьким. До числа його членів, крім київських міщан і укр. шляхти вступило і Запорізьке військо на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. 1632 Київську братську школу було об’єднано з Лаврською школою і створено Києво-Могилянську колегію. Братства підтримували нечисленні укр. магнати, до них входили провідні культ, діячі свого часу. На поч. XVIII ст. б. занепали і перетворилися на винятково ц. о-ції, які дбали про збереження церков і відправу богослужінь.
Військовий довбиш (кошовий довбиш, политаврник) – у Запорізькій Січі (ХVІ-ХVІІІ ст.) військ, службовець. що відав військ, литаврами, за допомогою яких скликав запорожців на загальні козацькі ради. Здійснював інші важливі функції, зокрема поліційні – роздягав засудженого і приковував до ганебного стовпа на січовому майдані, збирав на користь війська мито (перевізне) при переправах через ріки у межах Вольностей війська Запорізького.
Військовий осавул – виборна службова особа, яка обіймала одну з найважливіших військ.-адмін. посад на Січі XVI-XVІІІ ст. У мирний час стежив за дотриманням порядку на Запорізькій Січі, а у воєнний час – у таборі. В. о. відав заготівлею провіанту на випадок війни, розподілом платні, захистом інтересів запорожців у прикордонній зоні, очолював козацьку розвідку, у судових справах виконував роль слідчого. Знаком влади в. о. була дерев’яна палиця з потовщеннями на кінцях, скріплена срібними кільцями.
Військови Й писар (кошовий писар) – виборна службова особа, що відала всією канцелярією на Січі XVI-XVIII ст. Відав дипломатичним листуванням, вів рахунки прибутків і витрат, мав значний вплив на внутр. і зовн. політику Війська Запорізького. Знаком посади писаря була довга чорнильнпця-каламар, а також гусине перо, застромлене за праве вухо. Останнім писарем Січі був І. Глоба.
Військовий пушкар (кошовий пушкар) – військ, службова особа, яка відала всією артилерією і артилерійськими боєприпасами у Запорізькій Січі XVI-XVIII ст. Виконував одночасно функції наглядача січової в’язниці.
Військовий суддя (кошовий суддя) – службова особа, яка відала судовими справами у Січі XVI-XVIII ст. У своїх рішеннях керувався нормами укр. звичаєвого права і традиціями судової практики Київської держави. Вироки затверджував кошовий отаман, а смертні – рада. Зовн. знаком влади була срібна печатка. В. с. будучи найближчим помічником кошового, часто призначався наказним отаманом. Останнім суддею Запорізької Січі був П. Головатий.
Волость – назва в іст. джерелах пд. р-нів Київського та Брацлавського воєводств, які межували із землями Запорізької Січі.
Галас – вид козацького бою, коли запорізьке військо змішувалося з ворожим.
Галера (від іт. “галера”) – старовинний дерев’яний вел. весловий військовий корабель. Важка праця веслярів на галерах стала синонімом каторги, каторжних робіт
Городові козаки – частина укр. козацтва, яка на відміну від низового запорізького козацтва проживала не на Січі, а на волостях, або на городах, тобто на землях, що були під владою місцевої адміністрації Вел. князівства Литовського. Виникли у першій половині XVI ст., одержували від уряду платню. 1572 значну частину г. к. взято на держ. службу і внесено до реєстру.
Гравюра (від фр. “вирізати, висікати”) – вид мистецтва графіки, що полягає в ручній обробці дощок чи металевих пластин і друкування з них відбитків.
Графіка (від гр. “лишу, малюю”) – вид образотворчого мистецтва, осн. зображальним засобом якого є однотонний малюнок, виконаний переважно на папері олівцем, пером, пензлем, вугіллям, або друковані худ. зображення, відтиснені на папері формою (гравюра); назва окремого худ. твору.
Гуляй-город – спеціальний пристрій з дерев’яних щитів на колесах або полозах з отворами (амбразурами) для рушниць і гармат. Використовувався для штурму фортець.
Греко-католицька церква – Укр. католицька церква, утворена на Берестейському церк. соборі 1596 внаслідок відмови Київської митрополії від ієрархічного верховенства Константинопольського Патріарха і переходу під протекторат Папи Римського. Первісна назва церкви – уніатська, з 1774 – г.-к. ц. Особивість віровчення УГ’КЦ полягає у поєднанні католицької і православної догматики при збереженні укр. обрядової практики.
Дискримінація (від лат. “розрізняю”) – обмеження або позбавлення прав певної категорії громадян, о-цій, держав за расовою, нац.. чи держ. належністю, майновим станом, політ., реліг. переконаннями тощо.
Єзуїти (від лат. “Ісус”) – члени найбільш впливового католицького чернечого ордену. У середині XVI сг. поширили свій вплив і на Україну. Активні діячі Контрреформації. Були створені єзуїтські школи у Львові (1608), Луцьку (1609), Кипи (1690) та ін.. містах. 1661 єзуїтська колегія ” Львові була реформована на ун-г. переносно – підступні, підлі, лицемірні люди.
Запорізька Січ (від укр. “засіка, січ – невеликі укріплені поселення” і “пороги вел. камені на Дніпрі”) – військ.-політ. о-ція укр. козацтва. Виникла внаслідок стихійної колонізації земель Середнього і Нижнього Подніпров’я у середині XVI ст. До цього часу історія Січі легендарна. Є достовірні іст. відомості про Січ на о. Мала Хортиця (1552, 1555, 1556 рр.). У широкому розумінні – всі землі, які перебували в управлінні та володінні козаків (Вольності Війська Запорізького). У вузькому – центр, поселення з адмін. управлінням Січі (Кіш). Січ була фортецею, посередині якої вел. майдан, у центрі – церква св. Покрови, півколом розміщалися курені, а також будинки старшини й адмін.-госп. приміщення. Курені мали назву від місцевості, звідки були родом засновники куренів: Корсунський, Полтавський, Уманський тощо. Донині у Краснодарському краї РФ (куди переселилася частина запорожців наприкінці XVIII сг.) багато станиць мають назви колишніх запорізьких куренів. Під впливом різних обставин Січ змінювала місце, що визначало її назви: Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Олешківська, Нова Покровська (Підпільпенська), а після знищення царськими військами – Задунайська Січ. Вся територія Січі поділялася на вісім паланок, тобто володіння козаків охоплювали землі сучасної Запорізької та Дніпропетровської обл., частково – Донецької, Кіровоградської, Луганської, Одеської, Миколаївської, Херсонської обл. Гол. джерелами поповнення козацтва були уходники, військ, служилі люди, згодом – утікачі від гноблення, селяни, міщани. Січ стала оплотом соціального захисту для пригноблених, школою держ. управління для нац. еліти, військ, перешкодою для турецько-татарської агресії. За своїм характером ЗС була військ.-дем. республікою, мала всі ознаки державності, територію, військо, уряд, символіку, скарбницю. Найвищий орган влади на Січі – козацька рада. Гол. посадова особа – гетьман (після 1648 – кошовий отаман). Найважливішим об’єднувальним чинником на Січі була православна віра. Там існував культ фізичного розвитку людини. Постійна небезпека була причиною заборони появи на Січі жінок. Родини козаків проживали у межах запорізьких вольностей або у віддалених містах і слободах. На ЗС ніколи не існувало кріпацтва, використовувалася лише вільнонаймана праця. Одне з гол. завдань Січі – б-ба з турецько-татарською агресією. Особливо вел. значення для розвитку ЗС мало гетьманування П. Сагайдачного, який перетворив козаків у дисципліноване військо, яке здобуло міжнародний авторитет і славу. Запорожці відіграли вел. роль під час нац.-визв. повстань 20-30-х рр. XVII ст. Після 1648 центр державотворчих процесів перемістився у Гетьманщину. 5(16).06.1775 остання ЗС була зруйнована рос. військами, козацьку старшину відправлено на заслання. Частина запорожців утворила Задунайську Січ.
Каторга (від гр. “галера”) – особливий вид покарання. Вперше застосовано за середньовіччя, коли засуджених до каторги відправляли веслярами на судна – галери (катерги або кадирги). Через нелюдські страждання, яких зазнавали невільники на турецьких галерах-каторгах, в укр. мові цей термін означає тяжке ув’язнення, виснажливу працю.
Кіш Запорізької Січі (від тюркського “головне помешкання старшого чабана; військ, табір, гол. осідок війська під час походу”) – 1) збірна назва для означення всього військ, т-ва запорізьких козаків; 2) центр, орган управління на Запорізькій Січі; 3) козацький військ, табір, у якому перебувала військ, старшина, що управляла всіма справами Війська Запорізького.
Клейноди (від нім. “коштовність”) – дорогоцінні військ. знаки, регалії чи атрибути укр. козацтва, що використовувалися у XVI-XIX ст. Уперше були надані Запорізькому Військові польським королем Стефаном Ба-торієм 1576. Серед них були хоругва, булава, бунчук і печатка з гербом, на якому зображено козака з самопалом. Згодом до к. зараховували також перначі, литаври, палиці тощо. Найвищою ознакою влади була булава, яку носили гетьмани та кошові отамани. Після ліквідації козацтва к. були перевезені у Петербург і Москву, де зберігаються і досі, оскільки конкретних домовленостей про повернення їх в Україну не було досягнуто.
Козацька рада – орган козацького самоуправління, що існував на Запорізькій Січі, у реєстровому козацькому війську та в Гетьманщині у ХVІ-ХVІІІ ст. Була найвищим законодавчим, адмін. і судовим органом Запорізької Січі. Збиралася у визначені дні, у XVIII ст. – 1 січня, другий або третій день Великодня і І жовтня. Крім того, у будь-який день на вимогу козацького т-ва. Протягом нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького к. р. вважалася найвищим законодавчим органом Укр. гетьманської держави. Однак, внаслідок зміцнення влади гетьмана, значення ради постійно зменшувалося. У XVIII ст. в Гетьманщині к. р. набула лише характеру урочистої церемонії обрання гетьманом кандидата, призначеного царським урядом.
Косинського повстання – перше вел. нац.-визв. повстання проти польського панування в Україні 1591-1593 під проводом К. Косинського. Почалося в грудні 1591 виступом загону запорожців на чолі з гетьманом К. Косинським. Поступово рух охопив майже всю Правобережну Україну. У битві під П’яткою (тепер село Чуднівського р-ну Житомирської обл.) 23.01(2.02).1593 повстанці зазнали поразки й відступили на Запоріжжя. У травні цього ж року К. Косинський загинув під Черкасами.
Кошовий отаман – виборна службова особа на Запорізькій Січі (ХVІ-ХVІІІ ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військ., адмін. та судову владу. Очолював Кіш Запорізької Січі. До середини XVII ст. кошовий часто називася гетьманом. Під час воєнних походів влада отамана була фактично необмеженою, але в мирний час найважливіші питання він виносив на розгляд ради старшин і військ, ради. К. о. мав чітко визначені обов’язки. Зовн. ознакою влади була булава. Обирався на козацькій раді терміном на один рік, лише у виняткових випадках переобираная. Декілька разів к. о. ставали видатні укр. військові діячі К. Гордієннко, М. Калнишевський (був останнім отаманом Запорізької Січі), І, Малашевич, І. Сірко.
Кріпосне право – система правових норм, що встановлювали залежність селянина віл феодала і його право на селянина-кріпака як на неповну власність. Закріпачення селян відбувалося поступово разом із зростанням вел. землеволодіння. Першими кріпаками у Київській держані були холопи. Процес посилився із загарбанням укр. земель Польщею і Литвою. До кінця XVI от. в Україні було мокріплчепо близько 20% селянства. 1543 всякі переходи селян від одного поміщика до іншого були заборонені. “Устава на волоки” 1557 посилила закріпачення селян, збільшила держ. податки, зобов’язала селян 2-3 дні на тиждень працювати на землі феодалів. Остаточно укр. селянство було закріпачене артикулом короля Генріха Палу а 1573 і Литовським статутом 1588.
Курінь – 1)у ХVІ-ХVІІІ ст. військ.-адмін. одиниця Запорізької Січі, що складалася з кількасот козаків. Нова Січ поділялася на 38 к. Кожен з них мав своє господарство і назву, найчастіше за назвою місцевості, з якої походили козаки цього куреня. Очолював к. курінний отаман; 2) в адмін.-терит. системі Гетьманщини – складова частина сотні. Кожен курінь складався з 10-40 козаків.
Литовські статути – кодекси середньовічного права Вел. князівства Литовського, що діяли на захоплених ним укр. землях у XVI – першій половині XIX ст. Було видано три статути: 1529 (“Старий”), 1566 (“Волинський”) і 1588 (“Новий”). Норми Л. с. спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї землевласників, визначали правові підстави феод, експлуатації селянства. Найрозробленішим був останній статут, у якому значною мірою зберігались осн. засади давньоруського права. Він оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачеиих слуг з ін. розрядами залежних селян, юридично запровадив кріпосне право на Брацлавщині та Придніпров’ї.
Львівське братство (Успенське ставропігійне братство у Львові) – нац.-реліг. гром. о-ція православних, а згодом – греко-католицьких укр. міщан Львова. Утворене 1585-1586. Статут братства установлював за ним право зверхності над ін. братствами та контроль над духівництвом. Незабаром воно домоглося права ставропігії. Статут Л. б. став зразком для ряду ін. православних братств. Активну участь у гром. житті братства брали брати С. і Л. Зизанії, И. Борецький, П. Беринда, К. Ставровецький та ін. видатні діячі к-ри та освіти. Підтримував Л. б. К. Острозький і деякі ін. православні магнати. Воно виступало проти Берестейської унії, на захист політ, прав укр. православних міщан. Йому належала друкарня, коштом братства утримувалася школа. Л. б. спорудило визначну пам’ятку архітектури – Успенську церкву. На поч. XVIII ст. братство занепадає, 1708 приймає унію. Ліквідоване 1788,
Люблінська унія – угода від 28.06.1569 про об’єднання Польщі та Вел. князівства Литовського в єдину федеративну державу – Річ Посполиту. Укладена на спільному польсько-литовському сеймі. Тиск шляхти, невдачі Литви у Лівонській війні та прагнення отримати військ, допомогу з боку Польщі примусили литовських магнатів піти на підписання Л, у., яку 1.07.1569 затвердили окремо депутати польського і литовського сеймів. Унія завершила процес об’єднання двох держав, що розпочався укладенням Кревської унії. На чолі об’єднаної держави стояв монарх, що титулувався королем Польським і Вел. князем Литовським. Його мали обирати на спільному польсько-литовському сеймі. Запроваджувалася єдина грошова одиниця. Вел. князівство Литовське мало окремі закони, військо, суд, уряд і адміністрацію. Укр. землі увійшли до складу Польщі й були поділені на Берестейське (у складі Литви), Брацлавське, Волинське і Київське воєводства (раніше були створені Белзьке, Підляське, Подільське і Руське воєводства). Укладення Л. у. привело до значного посилення соціального, нац. і реліг. гніту в Україні й викликало піднесення укр. нац.-визв. руху.
Наливайка повстання – нац.-визв. повстання проти польських загарбників під проводом С. Наливайка 1594-1596. У жовтні 1594 виступ охопив Брацлавщину, Київщину, Волинь. 1595. повсталі рушили на Волинь і Білорусь. 23.03(2.04). 1596 під Білою Церквою (тепер Київська обл.) об’єдналися повстанські загони С. Наливайка, Г. Лободи, М. Шаули. Польський уряд кинув проти повсталих військо під командуванням С. Жолкевського, яке оточило українців на р. Солониці під Лубнами (нині Полтавська обл.). Повсталі запідозрили у зраді Г. Лободу і вбили його. Частина старшини 28.05(7.06). 1596 підступно схопила С. Наливайка та М. Шаулу і видала їх польським військам. Під час переговорів поляки несподівано напали на козацький табір і перебили кілька тисяч повстанців, їхніх жінок і дітей. Тільки невеликий загін на чолі з К. Кремпським зумів вирватися і відступити на Запоріжжя. С. Наливайка і ще шістьох керівників повстання стратили у Варшаві І 1.04.1597.
Острозька академія (Острозька школа) – вища школа, заснована 1576-1580 в Острозі (тепер Рівненська обл.) на кошти князя В.-К. Острозького. У школі викладалися церковнослов’янська, грецька, латинська мови та ряд ін. предметів. Першим ректором був Г. Смотрицький, а викладачами видатні укр. й зарубіжні вчені. Школа була зразком для ін. навчальних закладів України. В Острозі навчався П. Сагайдачний, М. Смотрицький та ін. Школа припинила існування 1640.
Острозька Біблія – перше повне видання Біблії староукраїнською мовою, надруковане 1581 в Острозі І. Федоровичем (Федоровим). У книзі, крім того, вміщено передмову князя В.-К. Острозького та вірші Г. Смотрицького, в яких оспівується видавець. Всього О. Б. має 1256 сторінок і є досконалим зразком друкарської справи XVI ст. в Україні.
Поресопницьке Євангеліє – найвідоміший переклад святого Письма укр. мовою XVI ст., коли почалося використання живої мови народу в богослужінні. Праця над перекладом тривала 1556-1561 у волинському містечку Пересопниці (тепер село Рівненської обл.). Перекладачем був архімандрит псресопницького монастиря Григорій, списав переклад син протопопа із Сянока (тепер у Польщі) Михайло Василевич. На П. Є. приймають присягу Президенти України.
Полемічна література (від гр. “військ, майстерність” І від лаг. “написане, рукопис”) – літ. твори кінця XVI – поч. XVII ст., у яких розгорнулася суперечка щодо ідеї об’єднання церков. Дотепер збереглося бл. 200 пам’яток п. л. представників різних таборів. Активними учасниками дискусії були І. Вишенський, Г. Смотрицький, І. Потій та пі.
Рада січової старшини – напівофіційний орган на Запорізькій Січі, до якого входили військ, старшини, козаки, які раніше займали ці посади, та курінні отамани. Скликалася для обговорення важливих питань політ., військ, й адмін. характеру. У період існування Нової Січі рада могла обирати старшину без участі рядового козацтва або узгоджувала попередньо кандидатури для обрання на Генеральній козацькій раді.
Реєстрове козацтво (реєстровці) – частина укр. козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військ, службу в другій половині XVI ст. і внесений в особливий список – реєстр. У червні 1572 за наказом польського короля Сигізмунда II Августа з козаків (300 осіб) було сформоване наймане військо для охорони пд.-сх. кордонів. Першим старшим (згодом – гетьманом) король призначив Я. Бадовського. 1578 король Стефан Баторій збільшив реєстр до 600 козаків, надав їм власну військ., адмін. та судову юрисдикцію, право на землеволодіння, торгівлю і промисли, звільнив від податків, забезпечив держплатнею, передав у володіння Трахтемирів. Реєстрове військо одержало кілька гармат, військ, клейноди. У 1620-1630-х рр. реєстровців уже було 3-8 тис. осіб. Вони відіграли значну роль у б-бі з нападами татар. Під час повстань реєстровці часто переходили на бік повсталих. 1648 більшість з них приєдналися до армії Б. Хмельницького. У Гетьманщині р. к. поступово почали називатися городовими козаками, а з 1735 р. – виборними козаками.
Реформація (від лат. “перетворення, поліпшення”) – сусп.-політ. та ідеологічний рух XVI ст. у багатьох країнах Європи, що набрав форми б-би проти католицької церкви. Внаслідок Р. виник протестантизм, який проголосив свою незалежність від Папи Римського. Зачепив і Річ Посполиту, а, отже, й укр. землі.
Солоницький бій – вирішальний бій під час козацько-селянського повстання під проводом С. Наливайка, який відбувся в урочищі Солониця поблизу Лубен (тепер Полтавська обл.) 16-28.05.1596. Польсько-литовська армія на чолі з С. Жолкєвським наздогнала війська повстанців, яких очолювали С. Наливайко, Г. Лобода і М. Шаула, неподалік Лубен, що змусило їх побудувати укріплений табір. У ньому було бл. 10 тис. осіб, але боєздатних не більше трьох тисяч. Військо С. Жолкєвського нараховувало понад 5 тис. вояків, допоміжні загони й артилерію. Облога табору тривала майже два тижні. Серед повстанців загострилися суперечності, зокрема між реєстровими і нереєстровими козаками, у сутичці між ними було вбито одного з керівників повстання Г. Лободу. Уночі проти 28.05.1596 частина реєстровців по-зрадницьки схопила С. Наливайка, М. Шаулу та ін. керівників повстання і видала С. Жолкєвському. Під час переговорів польське військо за його наказом підступно напало на табір і вирізало кілька тисяч повстанців, у т. ч. жінок і дітей. Тільки невелика частина козаків на чолі із К. Кремпським прорвала оточення і відступила на Запоріжжя.
Ставропігія (від гр. “встановлення хреста”) – форма управління в православній церкві, що передбачала церковно-правовий імунітет від місцевої церк. ієрархії та безпосередню залежність від патріаршої влади. В Україні найзначніші церкви і монастирі мали такий статус (Львівська Успенська церква і братство при ній, Києво-Печерська лавра, Київська Богоявленська церква і братство при ній, Манявський скит, Межигірський Спасо-Преображенський монастир та ін., але фактично керівництво с. здійснювалося не Константинопольським патріархом, а Київським митрополитом.
Стани – вел. групи людей, які користуються однаковими спадковими правами та обов’язками.
Стародруки – книги, видані з середини XVI ст. до початку XIX ст. Попередниками с. були палеотипи.
Старшина – військ., адмін. керівний склад Запорізької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України. Виникла разом з козацтвом. У деякі часи досягала 150 осіб. До ЇЇ складу входили: кошовий отаман, військ, судця, військ, осавул, військ, писар, курінні отамани, військ, служителі, похідні та паланкові начальники. На чолі реєстрових козаків стояв гетьман. Першим гетьманом реєстрового війська вважається шляхтич Я. Бадовський. До реєстрової козацької с. належали також суддя, писар, обозний, осавули, полковники та сотники. Під час нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького козацька с. стала виконувати функції апарту держ. влади, поділялася на генеральну, полкову і сотенну с. Найвищий рівень держ. адміністрації посідала генеральна с. – генеральний суддя, генеральний обозний, генеральний писар, два генеральні осавули та ін. Права козацької с. у Моск. державі систематично обмежувалися. 1765 вона була скасована на Слобідській Україні, 1775 – на Запорізькій Січі, 1785 – у Гетьманщині. Деяка частина с. була зрівняна у правах з рос. дворянством.
Табір – характерна особливість козацької тактики ведення бою, вид бойового порядку козацького війська у ХVІ-ХVІІ ст. Він був укріпленням з розставлених у ряд один за одним обозних возів по обидва боки від козацького війська. Такий спосіб наступу й оборони був відомий ще з княжих часів. Сучасники називали козацький т. “рухомою фортецею”. При зближенні з противником вози розміщали чотирикутником і скріплювали ланцюгами. Т. можна було швидко розібрати і пересунути на інше місце. 1628 під захистом т. запорожці зуміли пройти Крим від Перекопу до Бахчисарая з незначними втратами. Піхотинці йшли між возами у середині прямокутника. Передню і задню лінії прикривала кіннота. Особливого поширення набув цей прийом під час нац.-визв. повстань під проводом С. Наливайка, П. Павлюка та під час війни під керівництвом Б. Хмельницького. Наприкінці XVII ст. із розвитком артилерії т. як тактичний бойовий порядок втратив своє значення.
Товариш – титул рядового козака, повноправного члена січового г-ва. У XVIII ст. за військ, заслуги гетьман присвоював титул “військ, т. (дорівнював сотникові). Військ, т. виконували персональні доручення гетьмана іі мапи право брати участь у раді старшини. Існували також титули бунчукових і значкових т.
Томаківська Січ – одне з перших укріплень запорізьких козаків на дніпровському о. Томаківка (побл. сучасного Марганця Дніпропетровської обл., затоплений водами Каховського водосховища). Існувала з середини XVI ст. (точної дати будівництва Січі немає, можливо 1564) до 1593. До періоду існування Т. С. належить поява терміна “Кіш”. Після нападу на Січ кримських татар 1593 і зруйнування укріплень (скористалися походом козаків проти польської шляхти) запорожці збудували Базавлуцьку Січ.
Українська шляхта (від давньонімецького “рід, порода”) – у ХІУ-ХУІІІ ст. привілейований феод, стан у Польщі та Литві, а також на загарбаних ними укр. і білоруських землях; укр. родова знать, яка посідала верхівку соціальної піраміди, а також середнє та дрібне лицарство.
Українське козацтво (від тюркського “вільна озброєна людина, схильна до завоювання”) – збірна назва козаків в Україні та порубіжних країнах. 1) Військ.-пром. стан, що проживав на укр. землях у складі Польського королівства і Вел. князівства Литовського (з 1569 – Речі Посполитої) у XV – першій половині XVII ст.; 2) привілейований стан населення, сформований в Україні протягом нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького.
“Устава на волоки” – правовий документ, затверджений 1.04.1557 польським королем, вел. князем литовським Сигізмундом II Августом про проведення аграрної та фінансово-податкової реформи на території Вел. князівства Литовського. Реформа торкнулася частково України, зокрема Волині. Згідно з документом всі великокнязівські земельні володіння ділилися на однакові ділянки – волоки (прибл. від 17 до 22 гектарів), що стали єдиною одиницею оподаткування. Найкращі орні землі відводилися під фільварки вел, князя, решта розподілялися між селянами. Кожне тяглове селянське господарство отримувало у користування одну волоку. “У. н. в.” збільшувала податки та повинності селян. Усі дорослі члени селянського господарства повинні були відпрацювати два дні на тиждень у фільварку. Вищою посадовою особою на селі ставав війт, якого обирала громада села і затверджував великокнязівський ревізор, який також здійснював контроль за проведенням “волочної поміри”. Вона зруйнувала сільську громаду і пов’язану з нею гром. форму селянського землекористування, замінивши його подвірним; збільшила селянські повинності та посилила закріпачення селян. Запроваджувана трипільна система землеробства значно збільшувала продуктивність праці. У другій половині XVI ст. волочна система була поширена і на приватновласницькі та церк. землі.
Читайте тему “Українські землі в другій половині 16 ст” , щоб розширити свої знання.