“Тигролови” критика

“Тигролови” – пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як “Звіролови”, згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою “Тигролови”.

“Тигролови” Багряний критика

Відгуки й рецензії на твір були схвальними.

1. Роман “Тигролови” і його головний герой, за словами Олени Теліги, виховує “сильних і твердих людей української нації”.

2. Американський літературознавець Вільям Гоган, прочитавши твір, зауважив:

Серйозний і хвилюючий талант Багряного проявляється в аналізі таких питань, як кохання, смерть та сміливість. Настільки я можу судити з небагатьох перекладних зразків радянської літератури, які мені довелося бачити, Багряний вигідно відрізняється від фрагментарного, контрольованого радянського красного письменства. Бо тут він є самим собою…[

3. Поціновуючи роман Юрій Шерех відзначив, що заслуга Івана Багряного, перш за все в тому, що він “стверджує жанр українського пригодницького роману, українського усім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі”.

4. В. Чорнограй зауважив, що цей твір “є епопеєю мужньої боротьби й перемоги нового українства над природою і над його ворогами… Твір високопатріотичний, високомистецький і по-вселюдському гуманний”.

5. Цим твором, на думку Юрія Шевельова, Іван Багряний утвердив саме “український пригодницький роман, український своїм духом, усім спрямуванням своїх ідей, почуттів, ха­рактерів”. Основним композиційним принципом, за яким побудовано роман, є принцип дихотомії, тобто сюжетні лінії розгортаються пара­лельно, протиставляються і зіставляються. Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин, цей новітній тигролов, який пере­слідує волелюбного українського юнака, не прирученого тоталітарним режимом “тигра”. Григорій – правнук гетьмана Дем’яна Многогрішно­го (1668-1672), який боровся проти окупації України московськими царями, через що його заслали на каторгу до Сибіру. У такий спосіб ро­маніст підкреслює спадкоємність волелюбних ідей українців і головно­го героя, коріння якого сягають часів Запорозької Січі. Образ Григорія Многогрішного набуває символічного значення: він уособлює нескоре­ну й волелюбну Україну, кращі сини якої борються за її незалежність.

Уже в зав’язці “Тигроловів” змальовано два експреси, які мчаться си­бірськими просторами. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них (“шістдесят вагонів-коробок – шістдесят суглобів у дракона”) – це “еше­лон смерті”, яким везуть на каторжні роботи в’язнів. Серед них і Много­грішний, який на ходу вистрибує з вагона і цим сміливим вчинком вселяє в серця численних в’язнів надію, що зі сталінським режимом можна й потріб­но боротися. Другий ешелон – комфортабельний експрес – віз партійну еліту, ударників, інженерів, авіаторів, прокурорів, військових, працівників “революційної законності”, які чинили беззаконня, одне слово, “відпові­дальних товаришів”. Отже, існує два світи в одній державі – світ репресій, пекла, мук, пітьми і світ ілюзорного раю, примарного вільного життя. Так вимальовується антилюдяний образ радянської імперії (М. Ткачук).