Анатолій Дімаров “Тирлик” скорочено читати
Тирлик – маленький хлопчик років 4-6. Невідомо, чому його так називали. Можливо, прозвали Тирликом ще тоді, коли він був зовсім маленький і не вимовляв звука “р”
У Тирлика була мама, яка знаходилася далеко від нього. Виховували хлопчика дідусь та бабуся, з якими він проживав на хуторі, де, окрім нього, дітей не було. Дідусі й бабусі дуже любили хлопчика, а якщо шуткували, а можливо, й дратувалися з Тирликом, то по-доброму.
Зранку Тирлик прокидався, снідав. Дідусь і бабуся були вже на роботі, і Тирлик пішов “орати” шмат поля, що в кінці двору, та огород баби Вусті. Він уявляв себе тракторцем, зловив сонного кота, і запряг його орати город, але потім кіт втік і він продовжив орати город сам.
Потім він “виступав” з трибуни перед хуторянами, яких добре уявляв. Потім Тирлик “ховав” діда Петра, який помер позаминулого тижня. Бабуся думала, що Тирлик ховав метрвого пацюка, але коли він сказав їй про діда Петра, вона налякала внука, сказавши що дух діда Петра буде переслідувати його.
Товаришував Тирлик тільки з дідусями та бабусями, бо на хуторі, окрім нього, дітей не було. Коли і появлявся хтось молодший, то це був не хуторянин, а із сусіднього села, куди ходили на свята. Одного разу приїздила дівчинка Люба, з якою хлопчик подружився, навіть надумав оженитися, аби вона лишилася і не поверталася в місто. Тирлик пішов до бригадира просити дерево на хату, той пообіцяв допомогти. Тирлик весь день чекав, коли привезуть дерево, пообіцяв Любі надіслати сватів, але вона так і не дочекалася їх. Люба повернулася в місто.
Тирлик був вільний до обіду і пішов провідати бабу Химку. Потім він гостював у діда Остапа, якого навіть вважали характерником. Діда Остапа він не дуде любив, бо той його часто дразнив. Але в діда Остапа була пасіка і коли він запропонував Тирлику поласувати медом, той одразу погодився. Дід Остап вирішив пожартувати з Тирликом і запропонував помінятися носами. А ніс у діда Остапа був великий і довгий. Тирлик все сприйняв серйозно і не на жарт злякався. Він боявся доїдати останній шмат меду, і хотів віддати його комусь. Але дід Остап сказав, що той хто зїсть мед і поміняється з ним носом.
Тирлик вирішив піти до баби Ольги і нагодувати її собаку медом. В селі бабу Ольгу не любили за за кляту натуру та гострий язик. На фронті баба Олька навчилася пити горілку. А як напивалася, то ходила вулицею, грізно кричала й могла побити того, хто зустрінеться. Тільки Тирлик її не боявся. Вона завжди пригощала його цукерками, дозволяла бавитися медалями, яких у неї чотири: дві срібні і дві бронзові. Баба Ольга ніколи не гнівалася на хлопчика, навіть коли бувала п’яною.
Собака баби Ольги з’їла мед і Тирлик сидів чекав, коли в неї з’явиться ніс діда Остапа. Пройшло кілька годин, Тирлик подумав, що чари не спрацювали і пішов різати бузину, щоб зробити пукавку.
Вирізавши гілку бузини він пішов додому. По дорозі Тирлик зустрів бабу Уляну, яка пригостила його пирогом з квасолею. Тирлик любив, коли його пригощали, але знав, що його бабуся сердилася, що він приходив на обід поївши смаколиків.
А коли він прийшов додому, бабуся не сварилася, що він погано їв, вона була засмучена. Тирлик пішов з дідом і той допоміг йому зробити пукавку, а потім розповів, чому бабуся така засмучена. Мама Тирлика надіслала листа, і прохала привезти його до міста, так як йому було час іти до школи.
Проводжали хлопчика всім хутором. За Тирликом сумували, бо дуже його любили. Тепер на хуторі зосталися лише баби та діди. Багатьох їхніх дітей забрала війна, а ті, хто залишилися в живих, виїхали в місто, аби будувати своє життя (як дитина баби Ольки). Старі люди розуміли, що Тирлик – єдина їхня втіха й розрада в цьому складному повоєнному житті.
Тирлик теж сумував, він звик до хутора, до бабусі та дідуся, до хуторян. “Тирликові уже й не хочеться їхати, щось підказує йому, що він їде звідси назавжди. Він ще не розуміє всього – зрозуміє набагато пізніше, коли стане дорослим…”. А поки він ще маленький хлопчик і не розуміє, що йому теж треба думати про своє майбутнє. Йому треба вчитися, пізнавати людей і світ, тому мама забирає хлопчика з хутора.