“То be or not to be?..” Леся Українка аналіз
Вид лірики – громадянська
Жанр – ліричний вірш
Провідний мотив твору – письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування : білий вірш.
Віршовий розмір : п’ятистопний ямб.
Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. “Стій, серце, стій! не бийся так шалено”.
2. “Дивись: навколо нас великі перелоги…”
3. “Куди мені податись у просторі?”
4. “Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…”
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ – це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі.
“То be or not to be?..” художні засоби :
Епітети : “порожній простір”, “муза винозора”, “очі безсмертні”, “великая порада”, “великі перелоги”, “поплутані стежинки”, “дикі пущі”, “високі кручі”, “темні, тихі води”, “орлиний клекіт”, “круг тремтячий”, “дикі нетрі”, “простор безмежний”, “ясна блискавиця”, “золотий вінець”, “барвисті крила”;
Метафори : “не літай так буйно”, “не бий крильми”, “стежинки йдуть на безвість”, “тихі води все стоять мовчазно”, “з ліри скувати рало”, “струнами крила прив’язати”, “в диких нетрях пробивать дорогу”, “вхопити з хмари ясну блискавицю”, “злинути орлицею високо”, “зірвати з зірки золотий вінець”, “запалати світлом опівночі”;
Риторичні звертання: “стій, серце, стій”, “вгамуйся, думко”, “ти, музо винозора, не сліпи”, “скажи мені, пораднице надземна”, “мовчиш ти, горда музо”, “о чарівнице, стій”;
Асонанс : “і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води”;
Порівняння : “світло миттю згасне, як метеор”, “я впаду, неначе камінь”.
“Бути чи не бути”, – ось питання, що хвилює багатьох людей, які замислюються, як жити, який шлях обрати. Леся Українка готова нести вінець мития, який служить народу. Усі її думки пов’язані з романтичним пориванням до неба. Вона готова “з своєї ліри скувати рало”, бути поряд із тими людьми, які орють переліг, сіють зерна правди, й ждати жнив, та не для себе, а для всього загалу.
Тема поезії – це відчай ліричної героїні, яка не знає, що їй робити, на яку стежку стати в житті. Вона бачить людей, які важко працюють, орла, що десь удалині кричить, але для себе шлях ще не обрала. Лірична героїня ставить собі питання: бути чи не бути, як Шекспіровський Гамлет колись себе запитував. Перед нею, здавалося б, лише безвихідь, але вибір завжди є. Тому вона просить музу, яка так часто її надихала, допомогти – або дати відповідь на її питання, або забрати з собою. Гамлет так само розмовляв із черепом своїх предків, але відповіді не отримав. Такий результат отримує і героїня: музі байдуже до справ земних – вона творіння неба, сфери духовного, тому вона і покидає героїню, полинувши в небо.
Героїня сама повинна вирішувати, як саме її чинити, який шлях обрати. Ми бачимо, що дилогія перед героїнею дуже складна, і навіть виникає співчуття до неї, адже всі мають якийсь сенс у житті, всі знають, заради чого живуть, а вона ні. Але не потрібно здаватися, не потрібно говорити про те, що “не стане в мене сили, вогонь обпалить крила й я впаду”, потрібно розібратися в собі, сподіватися на краще – і тоді житя налагодиться. У творі виражений яскравий гуманістичний пафос, віра у людину, у справедливість, у добро. І думки, і серце, з якими вона радиться, як з живими людьми, заспокояться і покажуть шлях, не той темний, де треба “в диких нетрях пробивать дорогу з сокирою в руках і з тонкою пилою, поки який гнилий, великий стовбур впаде й задавить серед хащів темних”, а той прекрасний світ, який чекає усіх служниць високого мистецтва, служниць пера, якою і була сама поетеса.
Своє розуміння поезії і як романтичної мрії, і як результату важкої, виснажливої праці Леся Українка розкриває у вірші “То be or not to be?..”.
To be or not to be?… Леся Українка
Стій, серце, стій! не бийся так шалено.
Вгамуйся, думко, не літай так буйно!
Не бий крильми в порожньому просторі.
Ти, музо винозора, не сліпи
Мене вогнем твоїх очей безсмертних!
Дай руку, притули мене до свого лона.
Тобі я віддала усе, що мала.
Подай мені великую пораду.
Дивись: навколо нас великі перелоги.
І дикі пущі, і високі кручі,
І темні, тихі води. Подивись:
Шляхів нема, а тільки де-не-де
Поплутані стежинки йдуть на безвість.
Он люди – мало їх – орють ті перелоги.
Он з пущі ледве чутно стук сокири.
З високих круч луна орлиний клекіт,
Лиш тихі води все стоять мовчазно,
І тільки часом камінь з круч зірветься,
Впаде і кане в темних тихих водах,
Розійдеться і зникне круг тремтячий.
Скажи мені, пораднице надземна,
Куди мені податись у просторі?
Чи маю я здійняти срібло-злото
З своєї ліри і скувати рало,
А струнами сі крила прив’язати,
Щоб тінь не падала на вузьку борозну,
Зайняти постать поряд з тими людьми,