Спенсер Персеваль не проявив себе видатним політиком. Смерть британського прем’єр-міністра виявилася ефектнішою, ніж його політична кар’єра, обірвана кулею вбивці у Вестмінстерському палаці.
Вбивство – зовсім не англійський спосіб усунення неугодних політиків, і в цьому сенсі пост британського прем’єр-міністра порівняно з посадою президента США відносно безпечний. Єдине драматичне виключення в порівняно недавній англійській історії – Спенсер Персеваль.
Персеваль став прем’єр-міністром в 1809 році, змінивши герцога Портлендського, що на цій посаді пішов у відставку. Він не був видатним політиком, і період його правління благополучно канув би в Лету, коли б не драматична смерть прем’єр-міністра від руки озлобленого вбивці.
Джон Біллінгхем був підприємцем з обширними діловими інтересами в Росії. У 1811 році під час однієї з поїздок в цю країну він був арештований царською поліцією і поміщений у в’язницю, що привело його справи до повного краху. Вийшовши на свободу, Біллінгхем звернувся до британського генерального консула в Санкт-Петербурзі із скаргою на жорстоке поводження з ним у в’язниці. Але його обурення виявилося голосом волаючого в пустелі.
Помста за образу
Біллінгхем повернувся до Лондона озлобленою і знервованою людиною. Він засинав листами політиків, у тому числі і прем’єр-міністра Спенсера Пер-севаля, вимагаючи прийняття у відповідь дій проти російських властей. Проте всі претензії скаржника були знехтувані під тим приводом, що він проявив неповагу до російських законів.
Опівдні II травня 1812 року Біллінгхем, причаївшись за колоною у вестибюлі залу засідань парламенту, чекав прибуття прем’єр-міністра. Незабаром худорлява людина невисокого зростання увійшла до будівлі парламенту і попрямувала в зал засідань. ВЬ1йдя зі свого укриття, вбивця підняв пістолет і впритул вистрілив в прем’єр-міністра.
Поранення виявилося смертельним, і Спенсер Персеваль помер через декілька хвилин. Схоплений на місці злочину вбивця був заточений в один з казематів Вестмінстерського палацу. Оскільки він виявився ірландцем, виникли припущення про змову, але сам Біллінгхем відкинув їх: "Я зробив це тому, що мені було відмовлено в правосудді".
Вбивця спробував симулювати неосудність, але суд вирішив, що злочинець діяв осмислено, і засудив його до страти. 18 травня 1812 року, через тиждень після досконалого їм вбивства, Джон Біллінгхем був повішений.
Справа Біплінгхема увійшла до історії англійського права, встановивши міру відповідальності злочинця за дії, здійснені в неврівноваженому стані.
Пристрасті, що розгорілися на суді, виявили недосконалість однієї із статей закону, прийнятого декілька століть тому. Строге дотримання традиціям, у тому числі і в області права, до цих пір не дозволяє британській Феміді відступати від букви закону, навіть якщо він явно застарілий. Справа
Беллінгхема виявилося чи не першим в англійському судочинстві, де непорушність середньовічного британського законодавства була поставлена під сумнів.