Тих, хто «поганив» гробницю юного єгипетського царя Тутанхамона, спіткали нещастя, хвороба і раптова смерть. Невже і насправді вони стали жертвами трьохтисячолітнього прокльону?
Після того, як гробниця єгипетського фараона Тутанхамона була закрита на дев’ять місяців у зв’язку з появою на її древньому зведенні грибкових утворень, літом 1991 року в обстановці загального хвилювання її знов відкрили для наукових досліджень. З відновленням робіт в Луксоре, на півдні Єгипту, весь світ затаївши дихання чекав, чи не поновиться та, що тривала сімдесят років роковая ланцюг нещасть, хвороб і смертей, які народна чутка пов’язувала з легендою про проклін фараона.
Страшні застереження
Легенда про проклін Тутанхамона привернула увагу громадськості на початку двадцятих років, коли виникли плани вперше за три тисячі років відкрити гробницю.
Коли пятвдесятисемилетний археолог-аматор лорд Карнарвон готувався до розкопок цієї казково багатої гробниці, йому був добре відомий міф про проклін Тутанхамона. Незадовго до початку експедиції, будучи в Британії, фанатик-єгиптолог звернувся за порадою до знаменитого містика того часу графові Хеймону. Висновок графа був категоричним: «Лордові Карнарвону не можна входити в гробницю. Те, що не послухалося багате небезпекою. В разі зневаги цим застереженням він захворіє. Від хвороби не оправиться. Смерть настане в Єгипті».
Карнарвон, проте, був повний рішучості продовжити і завершити справу всього свого життя. Його група працювала над проектом розкопок гробниці Ту-танхамона вже багато років — з тих пір, як від єгипетського уряду була отримана концесія на пошуки в Долині царів — вже і без того самій зритій долині в Єгипті.
Серйозні розкопки лорд і його американський партнер Говард Картер почали лише в 1917 році. П’ять сезонів їм фатально не таланило. Витративши величезні зусилля, археологам удалося розкопати лише алебастрові судини з надписаними іменами Рамзеса II і Меремпти.
Лорд Карнарвон і Картер довго сперечалися, чи варто продовжувати розкопки шостий сезон. І вирішили зробити ще одну останню, спробу.
Гробниця
Єдина ділянка в Долині царів, де Карнарвон і Картер ще не вели розкопки, був настільки переритий попередніми експедиціями, що всі рахували: продовжувати там дослідження марно. Аби розширити зону пошуків, партнери веліли знести декілька старих хатин.
Коли знесли першу, під нею виявили висічений в гірській породі рівень. Карнарвон в цей час був вже в Англії. Йому подзвонили, і схвильований лорд умовив Картера припинити розкопки на три тижні — до його повернення до Єгипту.
Потім дослідники пережили найнервовіший тиждень в своєму житті. Було ясно, що вони на порозі найбільшого археологічного відкриття століття: продовживши розкопки, робітники виявили гробницю невідомого юного фараона. Вона виявилася незайманою з дня, коли його тлінне тіло було похоронене рабами Давнього Єгипту.
Атмосфера благоговійного трепету і забобонного страху довкола знахідки заважала дослідникам. У міру наближення до заповітної мети вони зазнавали все більше труднощів в організації розкопок, оскільки місцеві робітники натовпами вирушали в свої села.
Ситуація ще більш розжарилася, коли перевели зловісний напис над входом в склеп. Вона свідчила: «Тих, хто потривожить сон фараонів, спіткає смерть».
Кульмінація настала 17 лютого 1923 року. Саме цього дня археологи увійшли до склепу юного фараона. З благоговінням споглядаючи скарби, похоронені там, Картер вигукнув: «Які прекрасні речі!»
У передньому приміщенні знаходилися золоті скрині і шкатулки, золоті стільці, трон, лави, статуї, голови тварин, золота змія і алебастрові бази. Відкрили наступне приміщення. Коли його освітили факелом, перед археологами виявилася стіна із золота.
У цьому приміщенні були троє дверей. Дві були наглухо закриті. Їх дослідники доки не чіпали. Вони розкрили треті двері. Вона вела в невеликий коридор, за яким знаходилася комора із скарбами. Тут були зроблені із золота зображення богів і богинь, сцен із замогильного життя.
Археологів ще чекало головне диво старовини — те, що знаходилося за однією з двох закритих дверей, — труна з чистого золота з мумією молодого царя Тутанхамона. Але це приголомшливе відкриття належало зробити декілька пізніше.
Проклін діє
При розтині гробниці були знайдені безцінні скарби старовини. Але, схоже, при цьому була потривожена таємнича темна сила, що дрімала там три тисячі років.
Через два місяці помер Карнарвон. Скаржачись на погане самопочуття, він захворів в ліжко в каїрському готелі «Контіненталь». У останні години лорда доглядав син. Життя знаменитого археолога, як вважали лікарі, понесло лихоманка від укусу отруйного москіта. У його смертну годину в Каїрі кілька разів таємничо гаснув і знов запалювалося світло. А в заміському маєтку лорда в Англії серед ночі тужливо скулила і вила собака. Коли її виття підняло на ноги всю сім’ю і прислугу, собака затихнув і випустив дух.
Картер зміг відновити роботу лише взимку 1925 років. Спочатку розкрили одну, потім другу з дверей, що залишилися незайманими, ведучих до саркофага. Сам Картер описав те, що з’явилося його погляду, наступними словами:
«З надзвичайним хвилюванням я відсунув замки останніх дверей. Вони тут же відчинилися. Усередині, заповнюючи майже весь простір, стояв величезний саркофаг з жовтого кварциту. Особливо приголомшувало виліплене на кришці скульптурне зображення богині з витягнутою вперед рукою, що зупиняє або застережною що входить».
Кришка саркофага важила більше напівтонни, і було потрібно деякий час, аби встановити підіймальні пристрої. Саркофаг треба було розібрати і винести. Ета складне завдання полегшувалося тим, що його вісімдесят складових частин було ретельно пронумеровано будівельниками.
Коли підіймальне пристосування було зібране і кришка саркофага обережно піднята, під нею всі побачили оберемок тканин, що напівзотліли. Але під цим оберемком ховалося золоте зображення Тутанхамона на кришці труни — те саме знамените зображення, яке згодом було блискуче відреставровано, і його фотографії обійшли весь світ.
Недивно, що Говард Картер так захоплено описував свою знахідку. Але незабаром його захват захмарився вражаючою чергою трагічних подій.
Лорд Карнарвон виявився не єдиним, чиє життя передчасно обірвалося незабаром після відвідин гробниці царя Тутанхамона. Услід за ним помер археолог Артур Мейс, присутній при розтині гробниці. Він також захворів і захворів в готелі «Контіненталь» із скаргами на перевтому.
Близький друг Карнарвона Джордж Гоулд приїхав до Єгипту, аби віддати останні почесті покійному. Буквально через декілька годинників після відвідин гробниці його звалила лихоманка. Радіолог Арчібальд Рейд, чиє устаткування використовувалося для визначення віку гробниці, у зв’язку із скаргами на надмірну втому був відправлений до Англії. Він помер відразу після прибуття на батьківщину.
Протягом шести років після виявлення гробниці Тутанхамона померли дванадцять чоловік з тих, що присутні при її розтині. А проклін продовжував діяти і приймати дань.
За десять років з первинного складу експедиції в живих залишилися лише дві люди. Двадцять п’ять чоловік, так або інакше пов’язаних з розкопками, померли передчасно. Потім проклін, схоже, заспокоївся, як би наситившись принесеними йому жертвами.
Нові жертви
У 1966 році, напередодні міжнародної виставки археологічних знахідок, директор археологічного відомства Єгипту Мохаммед Ібрагим почав кампанію проти вивозу знайдених скарбів з країни. Він заявив, що швидше помре, чим дозволить вивезти їх, як планувалося, до Парижа.
З його думкою не порахувалися. Після вирішальної наради в Каїрі Мoxаммед Ібрагим був збитий машиною і помер на місці випадку.
Страхи поновилися в 1972 році, коли золоту посмертну маску царя Тутанхамона готували до відправки на виставку до Лондона. За її відправку з Каїра відповідав наступник покійного Мохаммеда Ібрагима доктор Гамаль мех-рез.
Доктор Мехрез, учений і атеїст, не побоювався жодних прокльонів. Він заявив: «Я більш ніж хто-небудь інший в світі був зайнятий в роботах, пов’язаних з гробницями і муміями фараонів. І я живий. Я — живе свідоцтво того, що всі трагедії, пов’язані з фараонами, просто збіг».
Всі підготовчі роботи по підбору золотих речей з гробниці Ту-танхамона прошли без проблем. Колекції упакували і занурили на машини для відправки в аеропорт.
Цього вечора доктор Мехрез нарешті зітхнув з полегшенням. Він вже готувався покинути каїрський музей, як раптом впав як мертвий від нападу сердечної недостатності.
Дивно, але зі всіх, хто мав відношення до гробниці фараона, лише другому керівникові розкопок Говарду Картеру удалося уникнути прокльону. Він помер природною смертю в 1939 році.
Відносно прокльону царя Тутанхамона існувало багато теорій. Деякі учені вважали, що в гробниці були замуровані отруйні речовини. Учений-атомник професор Луіс Булгаріні висловив припущення, що древні єгиптяни, можливо, використовували для захисту священних поховань радіоактивні матеріали. Він заявив: «Цілком можливо, що єгиптяни використовували атомну радіацію для захисту своїх святих місць. Вони могли покривати ураном підлоги в гробницях або обробляти могили радіоактивним каменем».
Проте найбільш зловісною виявилася теорія Філіппа Ванденбурга. У своїй книзі «Проклін фараонів» він писав, що піраміди і гробниці були благодатним грунтом для бактерій, створюючих фатальний вірус.
Ті, хто знов відкривав гробницю в 1991 році, безумовно, не могли не пам’ятати про цю теорію, бо і закрита гробниця була із-за поширення вірулентної грибкової освіти, породженої бактеріями від дихання мільйонів відвідувачів.