“Хижацька натура Герасима Калитки” твір за комедією “Сто тисяч” викладено в цій статті. На свій розгляд ви можете його розширити (скоротити)
Твір “Хижацька натура Герасима Калитки”
Лупи – та дай.
І. Карпенко-Карий
Комедія “Сто тисяч” – один з найкращих творів І. Карпенка-Карого, в якому він змалював суспільні явища, що мали місце в 80–90х роках ХІХ століття. Сільські багатії, нещадно визискуючи наймитів і бідних селян, дуже швидко багатіли. Вони скуповували поміщицькі маєтки, відбирали земельні наділи в бідних селян, які потрапляли до них в кабалу.
Головною дійовою особою твору “Сто тисяч” є заможній селянин Герасим Никодимович Калитка, який вже має двісті десятин землі, проте всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння. Цей хижак скуповує жадану земельку зубожілих селян і маєтки розорених конкуренцією поміщиків. Для нього і “бумага” на купчій – “зелена мов земля, укритая рястом!.. Ох, земелько, свято земелько – божа ти дочечко! – вигукнув він. Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку”. Його мрія – всю землю навкруги скупити: “Їдеш день – чия земля? Калитчина! Їдеш два – чия земля? Калитчина! Їдеш три – чия земля? Калитчина!.. Дихання спирає… а скотини, а овець розвіду – земля під товаром буде стогнати…”. На мій погляд, смисл свого життя Калитка бачить у нагромадженні землі.
Герасим Никодимович хоче купити в сусіднього поміщика Смоквинова 250 десятин землі, але у нього не вистачає грошей. Прагнучи швидко розбагатіти, він іде на шахрайство і вирішує купити в Невідомого за п’ять тисяч справжніх грошей сто тисяч фальшивих.
Зажерливий, скупий Калитка нещадно визискує наймитів. Йому все здається, що наймити мало роблять, але дуже багато сплять і їдять.
Він намагається відібрати навіть окраєць хліба у наймита, який у неділю йшов на роботу. Хижак сердиться на Копача за те, що той багато їв під час обіду. Він ніколи не п’є за власні гроші, бо “від своєї горілки в грудях пухне”.
Свого сина Романа він хоче одружити з дочкою великого землевласника Пузиря, сподіваючись одержати значне придане.
Калитка, на мою думку, груба, некультурна, неосвічена людина. Він деспотично поводиться зі своєю дружиною, б’є її; на людях вдає, що ставиться до неї лагідно. Шахрай зневажливо говорить про науку, вважає, що всі вчені дурні, “голодрабці”. “Застав його,- каже Калитка,- коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться”.
Отже, основними рисами його характеру є зажерливість, скнарність, крутійство, лицемірство, деспотизм, неуцтво. Ці характерні риси, експлуататорська суть Калитки яскраво виявляються у його мові: “робітники та собаки надворі повинні буть”, “ні світ, ні зоря вже й жреш!”; “обіцянка – цяцянка, а дурневі радість”; “кругом, кругом моє”, “бери і в свого і в чужого”, “лупи – та дай”; “гроші всьому голова”; “Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошовою…”.
І. Карпенко-Карий засуджує хижацьку натуру Герасима Калитки, бичує його гострою зброєю сатир. Всі думки і вчинки Калитки спрямовані на швидке збагачення, викликають глузливий сміх.
Хижак викликає до себе презирство й огиду навіть тоді, коли намагається кінчити життя самогубством. Його останні слова: “Обікрали… Ограбили… Пропала земля Смоквинова!.. Краще смерть, ніж така потеря!” – викликають глузливий сміх у читача і глядача. Це сміх над нікчемністю людини, яка вбачає зміст життя в збагаченні, сміх над хижацькою натурою, експлуататором, який у погоні за наживою зазнав краху.
Таким чином, змальовуючи образ Калитки, драматург пильнує, щоб кожен його крок, кожна думка, побутові і моральні норми – все було підпорядковане глибшому розкриттю сільського ненажерливого глитая. Він прагне відтворити типове явище з найбільшою повнотою й загостреністю і разом з тим зберегти неповторну своєрідність образу.