Висунуто понад 1700 гіпотез про її місцезнаходження і причини безслідного зникнення. Втім, чи так вже безслідного?
Видатний учений Древньої Греції Платон в своїх творах "Тімей" і "Крітій" посилається на щоденники свого прадіда, афінського державного діяча і поета Солона, якому єгипетський жрець розповів про ту, що існувала колись великій країні атлантов, яка воювала з греками за 9000 років до Платона. По цих досить скупих відомостях, країна атлантов знаходилася десь за Геракловимі стовпами. Як писав Платон, із слів Солона, це була велика і багата країна з високо розвиненим на ті часи господарством і великими містами. Живописну, покриту лісом територію країни пересікали багаточисельні зрошувальні канали. Атлантида була федерацією з десяти царств. Атланти намагалися захопити Афіни і Єгипет, але у впертій боротьбі з афінянами зазнала поразка. Повідомляється також, що всього за добу в результаті сильного землетрусу ця могутня держава назавжди зникла під водою.
Серед учених відносно розповіді Платона про існування цієї загадкової країни до цих пір немає єдиної думки. Хтозна, чи не була Атлантида плодом однієї з грецьких легенд? Адже розповідям Платона не завжди вірили навіть його сучасники, а часом і друзі. Пригадаєте знамениту фразу великого ученого старовини Арістотеля: "Платон мені друг, але істина дорожча". На думку цих учених за 9000 років до Платона ніяк не могла існувати висока культура. Адже тоді був кінець льодовикового періоду. "Навряд чи могли бути сучасниками дикі первісні печерні жителі і мореплаватели-атланти", – стверджують вони. Та і чи можливо, аби ціла країна раптом безслідно зникла всього за одну добу. Проте, переважна більшість учених вважають, що Атлантида існувала насправді, бо не буває диму без вогню, багато міфів відображали події, що реально відбувалися. Адже знайшли ж археологи розвалини древньої Трої, яку точно також вважали плодом фантазії Гомера. А недавно було доведено, що древні греки на своїх судах могли здійснювати тривалі далекі подорожі, подібно до Одіссею, і добиратися до берегів країни золотого руна – Колхіди. А що стосується руйнівної сили землетрусу, то, як стверджують геологи, воно здатне поховати за короткий час значну територію.
Проте, якщо вважати, що Атлантида існувала, виникає ще одне важливе питання: де саме її слід шукати? Із цього приводу серед вчених різних часів і країн завжди виникали спори. Деякі вважали, що Атлантиду слід шукати на дні Атлантичного океану, в його центральній частині – між Європою і Північною Америкою, оскільки Платон відзначав, що загадкова земля знаходилася перед протокою, яка називається Геракловимі стовпами (скелями Абілік і Кальпа), розташованими на берегах Гібралтарської протоки. До того ж, в цих частинах світу є багато однакових видів рослин і тварин. Крім того, не так давно на дні Атлантичного океану відкритий Серединно-атлантичний хребет, до якого прилягає велике плоскогір’я з рядом хребтів, вершинами яких є Азорські острови. Можливо, що цей район був колись сушею і опустився на дно океану в результаті геологічної катастрофи приблизно 12 тис. років назад, тобто тоді, коли існувала Атлантида. Після цього опускання теплі води Гольфстріму змогли прорватися до берегів Північної Європи і саме тоді, 12 тис. років назад, закінчився в нашій частині світу льодовиковий період. Саме так і пояснюють потепління в Європі російський учений Н. Ф. Жіров і деякі інші учені. Можливо, острів Мадейра і Азорські острови, які ви легко знайдете на карті, і є залишками затонулого материка. Як вважають деякі учені, не всі жителі цієї землі загинули під час страшної катастрофи: частина їх досягла берегів Америки, інша переправилася до Європи. Саме вони заклали фундамент великих цивілізацій в Мексиці і Перу, а також в Єгипті і Месопотамії. Звідси і дивна схожість в архітектурі, звичаях і релігіях цих настільки віддалених країн. І справді, народи на обох берегах Атлантики поклонялися Сонцю, а міф про усесвітній потоп був поширений як в Мес-сопотамії, так і серед древніх індіанських племен Південної і Північної Америки. Мова басків, які живуть в Піренейських горах на півночі Іспанії, не схожа ні на один з європейських і незвичайно схожа на мову деяких індіанських племен. Древні піраміди в Єгипті і Мексиці (півострів Юкатан) мають багато загального. До того ж, в обох цих країнах однаковий звичай муміфікувати мертвих і класти в могили майже одні і ті ж предмети. У місцях поховань племен майя знаходять прикраси із зеленого нефриту, родовищ якого немає в Америці. А не чи ввозили його з Атлантиди?
По поширеній в Мексиці і Перу легенді про білого бога Кецакоатле, він прибув сюди з країни раннього сонця, тобто зі сходу, на паруснику, виучив індійців ремеслу і будівництву, ввів закони і релігію, а потім загадково зник. Перуанці, хоч і не знали про існування ацтеків, мали таку ж легенду. Лише їх бога-добродійника називали Ві-ракоча. Чи не є це відгомоном прибуття людей з Атлантиди? Стверджують, що саме їх зображення знаходять на стінах зруйнованих міст Чичен-Іца і Тігуанаку. Доказом існування Атлантиди деякі учені вважають також і розвалини древніх міст в джунглях півострова Юкатан і в Перуанських Андах.
Осенью 1970 р., оглядаючи з гідролітака прибережні води Багамських островів в Атлантичному океані, французький археолог і акванавт Д. Ребіков відмітив на дні океану біля острова Північний Біміні руїни якихось будов. Спустившись під воду, водолази побачили дивні стіни завдовжки понад сотню метрів, складені з величезних блоків, кожен масою приблизно 25 тонн. Хто ж їх побудував? Чи не атланти? Втім, незабаром з’ясувалося, що ці "споруди" виникли в результаті утворення тріщин в прибережних скелях, що пішли під воду у зв’язку з поступовим опусканням Багамських островів.
Розшукують Атлантиду і в Середземному морі. Найбільш гідним уваги є думка російського ученого минулого століття А. С. Норову, що вважав залишками країни атлантов острів Крит і розташовані на північ від його багаточисельні дрібні грецькі острови. Цю думку розділяв і видатний радянський географ академік Л.С. Берг. Нині його відстоює велика група учених. У цьому їх переконують останні дослідження не лише в цьому районі, але і в Атлантичному океані.
Річ у тому, що, досліджуючи дно Атлантичного океану в районі передбачуваної загибелі Атлантиди, учені встановили, що середня потужність осадових порід складає там близько 4 метрів, а це при сучасних темпах їх накопичення (10-15 мм за 1000 років) зажадає найменше… 300 тис. років, а не 12 тисяч, як стверджують прибічники атлантичного походження Атлантиди.
До того ж, як свідчать океанографічні дослідження останніх років, Серединно-атлантичний хребет – це результат геологічної події, під час якої, відокремившись, утворилися материки -Африка і Південна Америка. Учені звернули увагу на особливості конфігурацій берегових ліній: західною – Африканського материка і східною – Південноамериканського.
Таким чином, для Атлантиди в Атлантичному океані просто немає місця. Але як же в такому разі повідомлення Платона про місце розташування зниклої країни перед Геракловимі стовпами, тобто Гібралтарською протокою? А вся річ у тому, що під Геракловимі стовпами до Платона могло матися на увазі зовсім інше місце. Яке? Про це дослідники сперечаються до цих пір.
Що ж до передбачуваного більшістю учених середземноморської адреси Атлантиди, то вони наводять цілий ряд вельми ваговитих доказів.
Встановлено, наприклад, що на острові Тиру (Санторін) в морі Егейськом приблизно 3,5 тис. років назад стався вулканічний вибух величезної сили, подібний тому, що стався в 1883 р. на острові Кракатау в південно-східній Азії серед островів Індонезії. Напевно, це була найбільша геологічна катастрофа за всю історію нашої планети.
Вибух вулкана Санторін по своїй силі дорівнював вибуху приблизно 200 тис. атомних бомб (!!!), скинутих свого часу американцями на японське місто Хіросіму.
Відомий учений Гарун Тазієв навіть називає дату вибуху – 1470 р. до н.е. і помічає, що тоді на повітря злетіло до 80 млрд. куб. м гірської породи і виникли хвилі заввишки до 260 м. Данські учені небезпідставно вважають, що вибух стався в 1645 р. до н. э., тобто майже на 150 років раніше.
Саме у ті далекі часи островами цієї частини моря Егейського володіли минойци. Вони досягли видатних успіхів в розвитку науки і ремісництва. В результаті величезної сили вулканічного вибуху загинули, як встановлено, велике місто на острові Тиру, а також центр минойс-кой цивілізації на острові Крит – місто Кносос.
Значну частину території держави поглинуло море Егейськоє. Можливо саме це подія, відгомін якої через століття дійшов до Платона, і було відбито в його розповіді про країну атлантов. Проте у Платона розміри затонулої землі значно більше і час катастрофи інше, відсунуте на багато тисяч років в глиб століть.
Одним словом, на думку прибічників цієї гіпотези, в описах древнього грецького ученого йдеться про державі минойцев. Посудите самі, говорять вони, адже по Платону Атлантіда була високорозвиненою морською державою. Це ж можна сказати і про країну минойцев, яка мала морський флот. Платон відзначав, що на острові паслися великі стада священних биків. Саме в минойцев їх було багато, і вони вважалися там священними. На морському дні поблизу Тіри був виявлений рів, подібний тому, яким, за словами Платона, була оточена фортеця в головному місті Атлантиди. Нині острів Тиру є уламком, який залишився після вибуху величезного вулкана. Розвалини міста минойцев, розкопані в 1967 р., покоїлися під великим шаром вулканічного попелу і, подібно до Помпеї, прекрасно збереглися. Археологи знайшли тут багато кольорових фресок і дерев’яних предметів.
У 1976 р. відомий французький учений і акванавт Жак Ів Кусто виявив на дні моря Егейського поблизу острова Крит останки древньої минойской цивілізації, яка, по його розрахунках, була знищена в результаті сильного виверження вулкана Санторін в 1450 р. до н.е. І все-таки Атлантиду дослідник вважає красивою вигадкою Платона.
Авторитет Кусто змусив деяких учених знову "повернутися" до атлантичної Атлантиди. Поштовхом до цього було відкриття на захід від Гібралтара групи підводних гір із столоподобними вершинами, які знаходяться всього на 100-200 м нижче за рівень океану. Учені вважають їх залишками значного за площею архіпелагу, який затонув ще в древні часи.
Справжньою сенсацією сталі фотографії, зроблені в 1973 р. науковим співробітником Інституту океанології АН СРСР Ст М. Маракуєвим, учасником експедиції на дослідницькому судні "Академік Курчатов". На восьми підводних фотографіях вершини однієї з підводних гір Ампер були видні руїни якихось будов і кріпосної стіни.
В результаті досліджень, проведених в 1983 і 1984 рр., ученими науково-дослідних судів "Витязь" і "Академік Вернадський" за допомогою підводних апаратів "Аргус" і "Пайсис", було підтверджено, що гора Ампер є вимерлим вулканом, який колись опустився на дно океану, а горезвісні розвалини зовсім не творіння рук людини, а всього лише природні утворення. Отже, безуспішні пошуки Атлантиди в Атлантичному океані лише підтверджують думку тих учених, які шукають її сліди в морі Егейськом. Проте, і в їх рядах виникли розбіжності. Підбурництвом спокою став в 1987 р. російський учений І. Машников. Логічно переосмисливши твори Платона, він висунув нову, на наш погляд, сповна заслуговуючу уваги гіпотезу. Він перш за все оспорює дату загибелі Атлантиди і деякі інші дані Солона-Платона. Узяти хоч би чисельність морських і сухопутних військ атлантов. Адже по описах Платона у атлантов налічувалася величезна армада – 1200 кораблів з військом, згідно підрахункам фахівців, більше мільйона чоловік. Думається, що армія греків, що скрушила атлантов, була не менш значною. "Звідки ж, – міркує І. Машников, – могло взятися 9000 років тому, в льодовиковий період(!?) таке величезне військо. Адже на всій планеті у той час мешкали не більше 3-4 млн. чоловік, що до того ж знаходяться на дуже низькому рівні розвитку. Ні, вочевидь, йдеться про іншому, пізнішому часі". "В давнину, – продовжує він далі, дев’ять тисяч записували як десять тисяч мінус тисяча, а дев’ятсот – як тисяча мінус сто. У старовинній системі числення, яка була в Єгипті, тисяча позначалася знаком "М", а в старогрецькій – "М" означало десять тисяч. Вочевидь, Солон акуратно переписав із староєгипетських документів, за скільки років до нього загинула Атлантида, єгипетські знаки, а його правнук зрозумів їх вже по-древнегречески. Так от і з’явилося 9000 замість 900".
Враховуючи, що Солон побував в Єгипті (560 р. до н. э.) через 900 років після загибелі Атлантиди, можна приблизно обчислити дату катастрофи – 1460 р. до н.е. з можливою погрішністю в 100-150 років.
Учені, поміщаючи Атлантиду в Атлантиці, на думку автора, йшли по помилковому сліду, оскільки не сумнівалися, що згадувані у Платона Геркулесови стовпи, за якими знаходилася ця земля, – Гібралтарська протока. Проте під Геркулесовими стовпами, ймовірно, малося на увазі якесь інше місце. А в той же час, адже у Платона є і прямі вказівки, що дозволяють, на думку Машникова, встановити місцезнаходження Атлантиди. Платон відзначає, що по Геркулесових стовпах проходила морський кордон між Афінською державою і країною атлантов. А це означає, що стовпи могли бути лише в морі Егейськом. А у іншому місці свого оповідання Платон прямо вказує, що Афіни протистояли державі атлантов, що може бути зрозуміле не лише як військове протистояння, а і географічне, мов, знаходилися на іншому березі, тобто на півострові Мала Азія. А там в цей час була розташована старовинна земля хеттов. До того ж, як стверджує автор, лише тут будувалися міста по круговому плану з каналами, немов обкресленими циркулем.
Але дозвольте, адже Платон говорив про Атлантиду як про величезний острів, що опустився на дно моря. Що ж, можливо, частина цієї держави була розташована і на острові, хоч і не такому великому, як писав Платон. Можливо, саме цей острів, а не всю країну погубило виверження вулкана або землетрус, залишивши в цьому місці лише ланцюг островів, званих тепер Спорадамі. Значить, Атлантида – це Хеттія або острівна частина її.
І ще, Платон, переказуючи Солона, говорив, що Атлантида воювала з Афінами. Так от з джерел відомо, що в XIV ст до н.е. з Хеттієй воював Єгипет, а незабаром у війну вступили і Афіни, які, по відомостях історика Геродота, завдали важкої поразки хеттам, захопивши у них 13 міст. Надалі імперія хеттов розпалася.
На думку І. Машникова, війна Афін з Хеттієй "дає ключ до вирішення ще однієї загадки. Адже незрозуміло, чому жерці називали район Хеттії Атлантидою, а його жителів атлантами. Атлант, як стверджує учений, це зовсім не національність, а зневажлива кличка народу, що поневолив. Скульптурне зображення ворога, раба, що підпирає карниз, було символом доблесті переможців і покірливості переможених. Як відомо, такі фігури називали атлантами. Хетти, розбиті афінянами, були обернені в рабство і стали атлантами, а їх повержена держава Атлантидою". Хтозна, можливо всі ці міркування ученого близькі до істини.
Цікаву версію про Атлантиду висунув в 1992 р. і німецького ученого Цангер. Деякі дослідники навіть називають його книгу про загадки Атлантиди "геніальної і такої, що хвилює".
На думку Цангера, розповідь Платона є не що інше, як "спотворена пам’ять"… про велику Троє. Як відомо, це античне місто, розташоване поблизу Дарданельського протоки і описаний Гомером в XII ст. до н.е. як завойований греками, вважали міфом. Проте в 1871 р. азвали-ни Трої все-таки розшукав німецький вчений Р. Шліман. При цьому Цангер наводить багато досить ваговитих, на нашу думку, доказів своєї гіпотези, виходячи із збігів в описах Платона і Гомера природи місцевості, де була Троя, і інші факти.
А як же бути з тим, що Платон розповідає не про рівнину, а про великий острів, на якому була розміщена Атлантида?
Цангер, вважає, що винен в цьому Солон. Він допустив помилку, коли читав ієрогліфічні написи на стовпі під час відвідин головного храму в тодішній резиденції єгипетських фараонів в Саїси. Адже насправді ці ієрогліфи означали побережжя або піщану смугу.
Велику помилку допустив він і в позначенні місця, де знаходилася легендарна країна по іншу сторону Геркулесових стовпів. Як ми вже говорили, не виключено, що так називалися Дарданелли, а не Гібралтарська протока.
Як вважає автор цієї версії, в розповіді Платона допущена ще одна істотна помилка: час катастрофи. На колоні в єгипетському храмі записана ієрогліфами історія про те, що "9 тисяч років тому древні греки перемогли потужну, добре озброєну державу, ім’я якої Атлантида".
Слабкою стороною цієї гіпотези є ряд неспівпадань, які автор відносить до "помилок" древніх мудреців. Та і обгрунтування дати війни між Атлантидою і Грецією, на наш погляд, дуже непереконливо.
А в цілому кожна з гіпотез має своє раціональне зерно. Яка з них виявиться вірною, покажуть подальші дослідження. А може виникне якась нова гіпотеза? Адже загадка Атлантиди ще до кінця не розгадана.