Кіноповість «Україна в огні» Довженко написав в 1943 році, у розпал війни, але вперше було надруковано через 23 роки, вже після смерті автора. Яке враження вона справила на літературознавців?
«Україна в огні» критика
Дослідник творчості О. Довженка письменник О. Підсуха писав:
«Із творів про перший період війни, написаних у часи Великої Вітчизняної, я, не вагаючись, на перше місце поставив би кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні» — через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією. За широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення, за справді — таки шекспірівськими колізіями цей твір у нашій літературі тих часів не має собі рівного».
Довженко, як ніхто інший, сміливо й реалістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класової боротьби, критикував методи виховання нашої молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить головну тему повісті.
Ідея твору, за словами самого автора, — незламність сили й непохитність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Про специфіку сюжету й композиції «України в огні» митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письменником». Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів. Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі…
Болючі роздуми Довженка про причини денаціоналізації українців «озвучують» німці. «Людвігу, ти мусиш знати, у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами відкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників… От де ключик від скриньки, де схована їхня загибель…», — повчає німецький комендант свого сина.
Довженко був одним із перших письменників, хто так сміливо й правдиво показав розтерзану Україну (Г. Семенюк).
«Україна в огні» критика Сталіна
Кіноповість створено в 1943 році, у розпал війни, але вперше було надруковано через 23 роки, вже після смерті автора. Чому так сталось?
Запис із «Щоденника»:
«26/Х.1943. Сьогодні я знову в Москві. Привіз із Києва стареньку свою матір. Сьогодні ж узнав од Б. і тяжку новину: моя повість «Україна в огні» не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки.
Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возродяться вразі [вороги] і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко од ([відомості, що «Україна в огні»- це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ, про його лихо.
Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика».
Кіноповість не сприйняв Сталін, отже, на неї лягла печать «ворожості» з подальшими найсуворішими наслідками. Офіційна пропаганда об’явила всіх, хто залишався в окупації, зрадниками і запроданцями. Олександр Довженко своєю творчістю обстоював погляд на людину як на неповторну особистість. «Україна в огні» суперечила офіційній ідеології і морально-етичним настановам радянського суспільства. Адже головна ідея твору — глибокий гуманізм.