Вірші на українській мові для дітей про весну, про маму, про природу, про спорт, про посуд, про тварин, про зиму зібрані в цій статті.
Українські вірші для дітей
М. Стельмах
ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТІВ
Заєць спати захотів,
Сам постелю постелив,
Сам собі зробив подушку,
Підмостив її під вушко.
Та у зайця довге вушко –
Все звисає із подушки.
Надійшла весна (Іван Франко)
Надійшла весна прекрасна,
многоцвітна, тепла, ясна,
наче дівчина в вінку.
Зацвіли луги, діброви,
повно гомону, розмови
і пісень в чагарнику. Нелегко бути добрим другом,
Це як талант і як судьба.
Рідніше кровних – браття духом,
Хто їх розлучить? Смерть хіба!
А втім, – це істина затерта,
Завчасно вживана мабуть…
Суть дружби є самопожертва,
Тому нелегко другом буть.
П. Воронько
КІТ НЕ ЗНАВ
Падав сніг на поріг.
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
Ластовенятко
(П. Тичина)
Встали мати, встали й татко:
Де ластовенятко?
А я тут, в саду, на лавці,
Де квіти-ласкавці.
У нашого хлоп’ятонька
(О. Олесь)
У нашого хлоп’ятонька
Блакитні оченятонька,
Волоссячко м’якесеньке,
А личенько білесеньке.
І зайчики, і пташечки,
Й малесенькі комашечки
Хотіли б з ним погратися,
Та страшно їм озватися.
Оленка маленька
(П. Воронько)
– Оленко маленька,
Чому ти раденька?
– Бо в мене весела рідня.
– Чому в тебе очі
Такі голубенькі?
– На небо дивлюся щодня.
– Чому це у квітах
У тебе сукенка?
– В квітник я ходжу по росі.
– Розумна Оленко,
Чому ж ти маленька?
– Тому я маленька,
Що звуся Оленка, –
Оленки маленькі усі.
Правда ж, мамо, я великий?
(М. Познанська)
Правда ж, мамо, я великий?
Сам взуваю черевики,
Зашнуровую шнурочки,
Сам вбираюся в сорочку,
Сам лице і руки мию,
Сам зачісуватися вмію,
I не плачу я ніколи…
Скоро вже піду до школи.
Сімейка
(І. Калинець)
Був собі хлопчик –
Наколінігопчик,
на коліні – на коні –
ма-ми-нім.
Був у нього братик –
Нароверігнатик.
Сам жене, сам жене –
а мене?
Була у нього бабуся –
Похатікручуся.
Треба нашій бабці
роликів до капців.
Був у нього дідусь –
Пішкиобійдусь.
Ходить собі сам –
такий з нього пан.
У нашого Омелечка
(З народного)
У нашого Омелечка
невеличка сімеєчка:
тільки він та вона,
та старий та стара,
та Іван, та Степан,
та Василь, та Панас,
та той хлопець, що в нас,
та дві дівки косаті,
та два парубки вусаті,
та дві Христі в намисті,
та дві ляльки в колисці.
Туп-туп
(М. Пригара)
Котик 6іга ніжками –
Диб-диб.
Коник теж он бришкає –
Стриб-стриб!
Ну, а в тебе, бачиш, ніжки
Щось не ходять анітрішки.
Ти ступни отак, як киця!
А Оксаночка боїться.
Ти тікай, тікай, коток,
Од сестрички у куток!
Покотися під стілець,
Бистрий м’ячик-стрибунець!
Тут Оксаночка зирнула,
Ручки витягла й ступнула.
За м’ячиком, за котком,
Що вистрибує кругом, –
Туп!
Я прокидаюся рано
(І. Гнатюк)
Я прокидаюся рано –
Й зразу, хоч ще не встаю,
Тільки спросоння погляну,
Бачу матусю свою.
Мати – досвітня пташина,
З досвітку віч не зімкне,
Ходить по хаті навшпиньки,
Щоб не збудити мене.
Мати – то сонечко рідне,
Сонечко ясне, земне,
Слово її заповітне
Гріє і живить мене.
Мама
(В. Гринько)
Ще в колисці немовля
Слово “мама” вимовля.
Найдорожче в світі слово
Так звучить у рідній мові:
Мати,
Матінка,
Матуся,
Мама,
Мамочка,
Мамуся!
Називаю тебе я,
Рідна ненечко моя!
Найрідніша
(Л. Голота)
Хто розкаже мені казку,
хто щедріший всіх на ласку?
Ти, матусю, наймиліша!
В цілім світі найрідніша!
Хто нас ніжить і голубить,
пестить, гладить, ніжно й любо
пригортає до серденька?
Ти, моя найкраща ненька!
Пісенька про маму-чарівницю
(В. Кордун)
Як мама пісню заведе –
Сідаємо гурточком:
Сестричка, я, щеня руде,
Курчата й мудра квочка.
Співає мама про коня,
Що заблукав у полі
Ніхто його не перейняв
Ще й досі на роздоллі.
I розквітають враз слова
Зелені й василькові.
Співає мама й вишива
Всіх нас на рушникові.
Виводить голочка швидка
Стібочок по стібочку –
На полотні мене й рудька,
Курчат і мудру квочку.
Казочка від мами
(Р. Завадович)
Як настане вечір, тихо і злегенька,
українську казку каже мені ненька.
Я тоді до неньки тілом всім тулюся –
бо цікаво слухати і боюся…
Ось князівна-краля у неволі в змія,
лицар побиває змія-чародія.
Ось і чарівниця, згорблена бабуся –
ох, цікаво слухати і боюся…
Як настане вечір, тихо і злегенька,
українську казку каже мені ненька,
каже мені казку рідними словами –
ох, яка то люба-мила казочка від мами!
Біля кого найтепліше
(М. Людкевич)
– Біля сонця, – шепче поле
І стернею небо коле,
Гріє лапки журавлів,
Вигляда сімох вітрів.
– Біля ватри, – каже тато,
– Коли хочеться співати,
Пізнавати сни земні
На пташиному крилі.
– Біля печі – каже дід, –
Ні печалі, ані бід,
Хоч мороз, як лютий звір,
Що прибіг з Карпатських гір.
– У перині, – дума киця, –
I вуркочеться, і спиться.
I калачиком пухнастим
Засинає біля Насті.
– Біля мами, – кажуть діти, –
Завше радісно, як літом.
Навіть вмитися сльозами
Теж найкраще біля мами.
Сама в хаті
(А. М’ястківський)
Кошенятко чеше вуса
Лапками двома.
На базар пішла матуся,
В хаті я сама.
Вмиюсь чисто, вмиюсь біло
I тоді візьмусь за діло.
Підмету гарненько в хаті,
Молока дам кошеняті,
Своє ліжко застелю,
Квіти в горщиках поллю.
Заплету я кіски русі
I чекатиму матусі.
Мати
(Автор: М. Підгірянка)
Хто тебе так щиро любить,
І вбирає, і голубить,
I кладе у постіль спати?
Мати.
Хто стеріг тебе від злого,
Відмовляв собі усього,
Щоб тобі віддати?
Мати.
Хто тебе узяв за руку
I до школи на науку
Вів, щоб розуму навчати?
Мати.
Матусине щастя
(М. Сингаївський)
Є турбота в сонця –
людям помагати,
яблука і вишні
соком наливати.
А моя турбота –
мамі помагати,
братика малого
в колисці гойдати.
I на щастя неньці
швидше виростати,
щоб завжди пишалась
Батьківщина-мати.
Гарне слово
(К. Перелісна)
Мама! Мама! – гарне слово,
Тільки скажеш – все готове!
“Мамо, кашки!” – кашка є.
“Мамо, чаю!” – вже наллє.
“Мамо, спатки!” – вже роздітий,
I у ліжку, і укритий.
“Мамо, ніжку зав’яжи!”
“Мамо, казку розкажи!”
Мама! Мама! – гарне слово,
Тільки скажеш – все готове!
Диво-татусь
(Автор: Л. Вознюк)
Як весняне сонечко,
усміхалась донечка.
В оченятах сяяли
щастя промінці.
Тішилася донечка,
що її долонечка,
крихітна долонечка,
в татовій руці.
Щебетала донечка
про жучка та сонечко.
З татком не боялася
навіть павука.
Бо у світі цілому
малюку несмілому
так спокійно й затишно
в тата на руках.
I радів за донечку
місяць у віконечку,
на краєчок ліжечка
стиха він присів.
Побажав маляточкам –
хлопчикам й дівчаточкам
мати добрих, лагідних
диво-татусів.
Якщо говорити між нами…
(М. Пономаренко)
Якщо говорити між нами,
То все починається з мами.
I казочка перша у світі,
I сонячна подорож в літо.
Найперші легенькі сніжинки
I сяюче диво – ялинка.
Від мами – і літери, й слово,
I зроблена разом обнова…
Якщо говорити між нами,
То все починаеться з мами.
Галюся
(К. Перелісна)
У Галюсі є мамуся.
У мамусі є матуся,
А матусина матуся –
То Галюсина бабуся.
А у тата є татусь,
Для Галюсі він – дідусь!
I ще знайте, що Галюся –
Внучка діда і бабусі!
Бабуся і внук
(Г. Бойко)
Бабуся внука колисає,
А внук ніяк не засинає.
Розповіла вже всі казки,
I віршики, і приказки.
Стомилася, та все ж співає, –
А внук ніяк не засинає.
Аж враз в кімнаті тихо стало –
Мабуть, уже заколисала…
Та ні, знов пісенька луна
Якась тонка і голосна.
Піду в кімнату подивлюся –
Щось наче голос не бабусі
Зайшов – побачив я дива:
Бабуся спить, а внук співа!
Доброго ранку!
(В. Верховень)
Наша бабуся така неслухняна –
завжди вона прокидається рано!
I починає гриміть коло печі,
сни не дає додивитись малечі.
Поки вмиваємо соннії личка,
вже на столі – золота паляничка.
Ставить бабуся до неї сметанку
і усміхається:
– Доброго ранку!
Мудрі поради
(Л. Вознюк)
Прислухайся, дитино,
до батьківського слова,
що сповнене терпіння,
турботи і любові.
Прислухайся, дитино,
до дідуся поради,
бо й татові твоєму
не раз він мудро радив.
Прислухайся, дитино,
до рідної матусі,
якій дісталась ніжність
і ласка від бабусі.
Збери усі поради,
не загуби нічого.
Про тебе також скажуть:
– Прислухайтесь до нього!
Лиш борошно трясла
(Л. Кир’яненко)
Розгодинилось надвечір –
затишно, гудуть джмелі.
У садку сім’я зібралась.
Вже й вечеря на столі.
Оля з тацею підходить:
– Пиріжечки ось. Беріть!
Із капустою, рум’яні,
ще не встигли підгоріть!
– Ну і помічниця в мене…
Та коли ж ти підросла?
– Це не я, це все бабуся.
Я лиш борошно трясла!
Бабусині казки
(М. Підгірянка)
Ой, нема миліше,
Нема веселіше,
Як в бабці в гостині, –
Медом нагодує,
Солодко цілує
Личенько дитині.
Яблучок нав’яже,
Казочку розкаже,
Ще й лялечку справить, –
Бабуся радіє,
Сама молодіє,
Коли внучків бавить.
Бабусі
(А. Костецький)
Дай, бабусю, поцілую
Сивину твого волосся,
Теплим подихом зігрію
Снігом вибілені коси.
Може, і на них розтане
Лоскотливий іній срібний,
Мов зимові візерунки
На замерзлій з ночі шибі.
Хиталочка-гойдалочка
(Т. Коломієць)
Хиталочку-гойдалочку
Гойдатиму в садку.
Малесеньку Наталочку
Присплю у холодку.
Хить та хить.
Тихо. Цить.
Хиталочко-гойдалочко,
Гойдайся, не скрипи.
Кричалочко Наталочко,
Мала сестричко, спи!
Хить та хить.
Тихо. Цить.
Хиталочка-гойдалочка
Не забавка мені.
Приспала я Наталочку,
Вона ж росте у сні.
Хить та хить.
Тихо. Спить.
Два сонечка
(Б. Данилович)
Ще сонце не встало,
Ще тільки сіріє –
Мене від світанку
Два сонечка гріють.
Два сонечка ясні
Від ранку до ночі –
Це дивляться тепло
Бабусині очі.
Вже сонце схилилось,
Пташки сплять у гаї,
Засну – наді мною ж
Два сонечка сяють.
Два сонечка ясні
Від ранку до ночі –
Два сонечка красні,
Бабусині очі.
Темна ніченька
(Л. Куліш-Зіньків)
Покотилось сонечко
За лісок,
Замовкає пташечки
Голосок.
Стала темна ніченька
На поріг.
Розстелив я ліжечко
Й спати ліг.
Мій дідусь
(М. Підгірянка)
Мій дідусь старенький,
Як голуб сивенький,
По садочку ходить
I мене, малого,
Онученька свого,
За рученьку водить.
По садочку ходить,
Яблучка знаходить
Ще й з горішків зерна.
Дідусь любий, милий,
Як голубчик сивий,
Голівка сріберна.
Ось яка родина
(А. Камінчук)
Завтра іменини
В тітки капустини.
Прийде дід-дідище,
Старий капустище.
Прийде з ним бабуся,
Стара капустуся.
Прийдуть два синочки,
Малі капусточки.
Прийдуть і три доні,
Малі капустоні.
Прийде капустон,
Дін-дон-дон! Дін-дон-дон!
– Прийде вся родина! –
Каже капустина.
Що кому сниться
(В. Крищенко)
Сниться полю дощик,
Картоплині – горщик,
А відерцю сниться
Копанка-криниця.
Сонце сниться вітам,
Хатці сниться брама,
А маленьким дітям
Сниться їхня мама
Непосидючий м’ячик
(В. Багірова)
М’ячик-скачик, стрибунець,
Ліг спочити на стілець.
Довго влежати не міг
Та й стрибнув мені до ніг.
Вранці
(П. Осадчук)
Прокидаюсь рано –
Миюся під краном.
Мию всіх моїх звірят,
Що стають за мною в ряд.
А звірята –
Як малята:
Люблять хлюпатись звірята.
Поки я скупав лисичку,
Вимив зайцю ноги,
Утворили ми криничку
Посеред підлоги.
Поки я помив слона –
Мокрі стеля і стіна.
Поки песика скупав –
Ой-йой-йой, довкола став!
Починаю другий раз
Всіх звірят купати.
– Досить з тебе, водолаз, –
Гнівається мати.
Праля
( Т. Коломієць)
Ляльчине убраннячко
Я зберу.
Ляльчине убраннячко
Поперу.
Лийся, водичко, із крана.
Буде спідничка попрана.
Лийся, водичко, сріблиста,
Буде хустиночка чиста.
Почеплю убраннячко
На шнурі,
Посушу убраннячко
У дворі.
Сонечко буде світити,
Ляльчину хустку білити.
Буде вітрець повівати,
Буде вбрання висихати.
Найкраща іграшка
(А. Костецький)
Не вгадать тобі
нізащо,
котра з іграшок –
найкраща!
– Знаю!
Трактор заводний!
– Зовсім ні.
– Електрична залізниця!
– Помилився.
– Ну тоді це – пароплав!
– Не вгадав!
– Зрозуміло: це – літак!
– Знов не так.
Добре,
відповідь я дам: та,
яку зробив ти САМ!
Лякливий козлик
(Л. Куліш-Зіньків)
М’ячиком козлик
Погратись не встиг –
М’ячик потрапив
Малому на ріг.
М’ячик присвиснув
І засичав –
А козлик злякався
І з двору помчав.
Повітряний змій
(М. Петренко)
Гляньте всі: на поводу
В небі хмару я веду!
Біла хмара мерехтить,
А за нею тінь біжить:
Значить, я і тінь веду
На своєму поводу!
Тінь і хмарка – це все мій
Повітряний змій!..
Плюшеві тигри
(Е. Красноруцький)
Є у мене аж два тигри.
З ними граюся я в ігри.
А як спати покладемось,
Усі троє обнімемось
І під ніжну колисанку
Засинаєм аж до ранку.
На добраніч
(Д. Чередниченко)
На добраніч, мої лялечки,
мої зайчики і ведмедики.
На добраніч, мої котики,
і слухняники, і вередики.
Позаплющуйте свої віченьки
та постулюйте свої вустонька,
ніженьки простягніть,
спіть…
Пісочниця
(А. Костецький)
Кожному в пісочниці
Дуже грати хочеться,
Бо не просто в ній пісок:
Тісто в ній на пиріжок.
Для фортеці цегла в ній.
Для машин – гараж новий.
Ось чому в пісочниці
Всім пограти хочеться.
Піжмурки
(О. Маландій)
Тільки вийшла
Наша Соня з хати –
Сонечко повз вишні
Сіло аж за гай,
Мов хотіло
В піжмурки пограти,
Мов гукало:
“Спробуй відшукай!”
Коники
(Т. Коломієць)
З країни Каруселії,
Весняної, веселої,
Подзенькуючи в дзвоники,
Притупотіли коники.
Із жовтими попонами,
Із гривами червоними.
Цок-цок, цок-цок підковами
Об вулиці бруковані.
– Поїхали! – запрошують
І вуха нашорошують.
– Куди? – півні дивуються.
– Ах-ах! – качки хвилюються.
А коники вибрикують:
– Поїхали! – викрикують. –
Візочками дощатими,
Дзвінкими коліщатами,
Із піснею веселою
В країну Каруселію.
Поїхали – потішитесь,
Надовго в нас залишитесь!
Річка
(М. Рильський)
Хлюпоче синя річка –
Ой річка, ой ріка!
Юрба нас невеличка,
Зате ж бо гомінка!
І співи тут, і крики,
І радість тут, і сміх.
А вколо, як музики, –
Гурти пташок дзвінких.
І кожна ж то співає,
І кожна поклика:
“Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!”
Он рибки затремтіли,
Пливуть із глибини.
Коли б співать уміли,
Співали б і вони.
А так за них співає
Компанія лунка:
– Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!
В дитячому садку ми
Пригадуєм той день,
І знов дзвенять нам шуми
Веселих тих пісень.
Хай осінь, хай тумани,
А пісня та дзвінка
Ніяк не перестане:
“Ой річка, ой ріка!”
Дударик
(М. Возіянов)
Грає одуд у дуду,
У дуду.
З ним розмову
Поведу, поведу:
Дуда-дуда, дударику, –
Не мовчи, не мовчи,
В дудку грати-вигравати
Научи, научи!
Я заграю веселенько
У дуду, у дуду –
Заспіває соловейко
У саду, у саду.
Пташка маленька
(З народного)
– Пташка маленька!
Де твоя ненька?
– На маківці сиділа,
Дрібен мачок дзюбала.
– Дзюб, дзюб, дзюбанець!
Ходи, пташко, у танець!
Узялась лозина биться…
(Т. Коломієць)
Це не казка, а билиця –
Узялась лозина биться.
Воювала з кропивою
Із жалючою і злою,
Задиралась з будяками,
Із рогатими жуками,
З білим цапом бородатим,
З гусаком старим, цибатим…
Билась, билась, притомилась,
Коло тину прихилилась,
Та й питається у Гриця:
– А коли іще нам биться?
Сварка
(М. Пригара)
Рано-вранці за дрібнички
Посварились дві сестрички.
– Не чіпай моєї книжки!
Не бери ведмедя Мишки!
– Віддавай мій олівець,
Що поламаний кінець!
І шматок отої стрічки,
І лялькові черевички.
В мій куточок не ходи!
Ми у сварці назавжди! –
Посідали по кутках,
Надулися – глянуть страх!
А надворі дощ і вітер,
Дуже сумно так сидіти!
Де не глянеш – скрізь краплинки,
Навіть просвітку нема.
.. .Почекали дві хвилинки,
Обернулись крадькома.
Вдвох одразу обернулись,
Не хотіли – а всміхнулись.
Що за гра на самоті?
Вже й ляльки якісь не ті…
І, забувши всі дрібнички,
Помирились дві сестрички.
Вийди, вийди сонечко
(З народного)
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір’ячко.
На весняні квітоньки,
На маленькі дітоньки,
Там вони граються,
Тебе дожидаються.
В день народження Оксанки
(Г. Чубач)
В день народження Оксанки
Принесли сусіди санки.
Та на вулиці ще боса
Жовтолиця ходить осінь
І нанизує намисто
З трубочок сухого листя.
А заплакана Оксанка
По дорозі тягне санки
І питається в усіх:
– А сьогодні буде сніг?
Всі сміються: – ця дитина
Гарно їздити повинна!
Гра у сніжки
(П. Воронько)
Із доріжки до доріжки
Полетіли влучні сніжки,
І почався білий бій,
Закрутився у сувій.
Закрутився, покотився.
Під горою зупинився.
Зверху сніг і знизу сніг,
І ніхто узнать не міг,
Де чиї стирчали ніжки.
Ой, весела гра у сніжки!
Падав сніг
(Т. Коломієць)
Падав сніг,
Сипав сніг.
Раптом перестав.
– Чим ти, сніжку-
Перебіжку,
На землиці став?
– Для озимки –
Периною
Пухнастою.
Для ялинки –
Хустиною
Зірчастою.
У затишку –
Подушкою-
Минушкою
Для зайчат.
На узвишку –
Ковзанкою-
Падалкою
Для хлоп’ят.
Саночки
(К. Перелісна)
Гарні сани, та скривились
На досаду дітворі:
Тільки сядеш – вже й скотились…
Через голову з гори!
В сніг упасти – то не смішки!
А санки гег-ген летять!
І доводиться вже пішки
Нам санчата доганять.
Снігова баба
(М. Підгірянка)
Що за гамір?
Що за гра?
Ліпить бабу
Дітвора.
Ой, у баби
Горб на спині
І ломака
Он яка!
Ніс у баби
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!
Ой же, баба снігова,
Біла в баби голова.
Кришталева зимонька
( Г. Бойко)
Кришталева зимонька
В срібнім кожушку!
Ти кругом насипала
Білого сніжку.
Принесла ти радощі
Нашій дітворі:
Гірочка і ковзанка
В кожному дворі!
Кришталева зимонько,
Ще сніжку сипни! –
Сядем на санчата ми,
Візьмем ковзани.
Морозець пощипує,
І сніжок хрустить…
Кришталева зимонька
Всіх нас веселить!
На лижах
(М. Підгірянка)
Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях –
Візьму я бистрі лижі,
Полину, наче птах.
В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!
Снігова королева
(Г. Малик)
Де над полюсом Північним
хуртовина завива,
у палаці крижаному
королева прожива.
І зітхає сумно-сумно
Королева Снігова,
із крижинок і сніжинок
виклада такі слова:
“Пропадають тут без діла
гірки, ковзанки і сніг!
Дуже-дуже я б хотіла
чути тут дитячий сміх!
Приїжджайте! Не баріться!
Не чекайте до весни!
Прихопіть з собою тільки
санки, лижій ковзани!”
Новенькі ковзани
(В. Слєпцов)
Мороз у кригу закував
Ставок весь до весни,
Мені татусь подарував
Новенькі ковзани.
І ось погожого я дня
Діждався накінець,
Тепер мене хай доганя
Нестримний вітерець.
Що ми зліпили?
(В. Терен)
Гірку ліпимо нову –
Білу-білу, снігову.
Та від сонця, від тепла
Наша гірка потекла.
Галас на подвір’ячку:
Ми зліпили річечку!
Цирк
(М. Возіянов)
В цирку діти
Зліва, справа…
На арені
Йде вистава:
На жердині
Ворон кряче,
На конячці
Півень скаче,
Леви, тигри
Там і тут,
Витанцьовує
Верблюд,
Песик їде
На ведмеді,
Мавпа –
На велосипеді,
У слона
Удав на спині,
Кішка ходить
По драбині,
На сопілці
Грає кіт…
Цирк – живий
Казковий світ!