Васильченко “Талант” образ Тетяни

З великою душевною теплотою створений образ головної героїні – Тетяни. Вперше ми зустрічаємо її у IV розділі твору, коли молода вчителька прийшла до Андрія Марковича по книжки. Вона життєрадісна, енергійна, закохана в пісню. Дівчина має чудовий голос, наділена великими акторськими здібностя ми і мріє стати артисткою, грати у справжньому театрі.

Портретною характеристикою Тетяни автор виявляє своє ставлення До персонажа: “На мене пильно дивилися цікаві очі. Великі, довірливі, карі. Ці очі зразу вик л икали в мене якесь хвилювання…”. Це про Тетяну. Вона “мов квітка, розцвітла”, “висока, ставна, коса біляста”, у неї “на диво сильний, чарівного тембру голос”.

Тетяна співає у церковному хорі, виступає у виставах, що влаштувала місцева поміщиця. Хоч для виступів не було ніяких умов, бо за театр правила “клуня, сцена – пара перекинутих саней, грим – уголь та крейда… Завіса – з драних ряден, дзвонять у битий чавун…”, гра приносить дівчині велике моральне задоволення. Успіх окрилює її, подає надії. Вона вірить обіцянкам панів допомогти поїхати на навчання: “Слухайте… тільки несмійтеся з мене, дурної… – Вона прихилила мою голову і знишка промовила над ухом: – Кажуть – у мене талант…”, ” обіцяли в город одвезти… учитись…”.

Зневірившись у людях (“театр” розігнали, панич-студент покинув), Тетяна хотіла втопитись, але мати врятувала. А тут ще лицемірний піп продовжував грубо залицятись до дівчини, а згодом навіть почав цькувати її.

Друзі-вчителі морально підтримують Тетяну. До неї повертається душевна рівновага. Вчительці знову дозволяють брати участь у церковному хорі. Але незабаром отець Василь вчинив у церкві скандал і прилюдно осоромив Тетяну. Приводом для цього було те, що хористка одного разу дала волю своєму незвичайної сили й краси голосу і полонила ним людей. Це налякало й обурило попа. Він аж зашипів: “Я за тебе ось ще не так візьмуся. Десь там тинялася в пана по балаганах, прийшла до церкви – бешкет розводити. Бачили таке? Артистка…”. Але селяни не підтримали попа, “чуманіли”, і стали на захист дівчини.

Тетяна, не стерпівши наруги над собою і своїм талантом, кінчає життя самогубством.

Загибель вдовиної дочки сколихнула село. Люди звинувачують попа у смерті дівчини, протестують, усвідомлюючи свою правоту. Особливо це виявляється під час похорону. Отець Василь, перелякавшись селянського обурення, відмовився виконувати свій професійний обов’язок. Померлу “ховали гвалтом. Одібрали ключі у титаря, одімкнули церков, взяли мари, корогви”. У селян з’явилася незвичайна рішучість: “Мов вітром холодним подуло по людях – чуби наструнчились, як дріт, в очах блиснуло колюче: “Ламайте двері, чого там…””.