Переказ казки “Василина Прекрасна” ви можете прочитати в цій статті.
“Василина Прекрасна” короткий зміст
У одного купця померла дружина, з якою він прожив у шлюбі 12 років, залишивши єдину дочку восьми років – Василину. Перед смертю, купчиха віддає дочці ляльку зі своїм благословенням. Лялька не проста: якщо дати ляльці поїсти, то можна отримати від неї допомогу при неприємностях. Через деякий час купець вдруге одружується на вдові з двома дочками, ровесницями Василини, але нова дружина не злюбила падчерку, давала їй різні непосильні роботи. Але лялечка виконувала всю роботу за Василину. Коли Василиса виросла, то до неї стали свататись всі женихи міста, мачуха ж усім відмовляла: “Не видам меньшой перш старших!”
Одного разу купець надовго поїхав з дому з торгових справ, і в цей час, за бажанням мачухи, сім’я перейшла жити в інший будинок, що стоїть біля дрімучого лісу, в якому знаходилася хатинка баби-яги. Часто посилала мачуха Василину в ліс, сподіваючись що людожерка баба-яга, зустріне її і з’їсть. Але дівчина, завдяки керівництву лялечки, завжди уникала небезпечних шляхів. Нарешті, мачуха з доньками змовилися прямо відіслати Василину в хатинку баби-яги за вогнем, так що, під час осінньої жіночої роботи (плетіння, в’язання та прядіння), яку здійснюють вночі, навмисне загасили палаючу свічку. Лялечка, як звичайно, пообіцяла піклуватися про безпеку дівчини, і та вирушила в дорогу. По дорозі їй зустрілися три вершники: білий, червоний, а потім чорний (День, Сонце і Ніч). На паркані ж баби-яги, зробленому з людських кісток, були розвішані черепи, очі яких освітлювали своїм світлом околиці як удень. Тут з лісу виїхала і сама господиня: “в ступі їде, товкачем поганяє, помелом слід замітає”. Вислухавши нужду дівчини у вогні, баба-яга зажадала від тієї під страхом смерті попрацювати для початку служницею. По голосовому наказу відчинилися ворота, а потім самі ж і замкнулися.
Різні завдання давала Василині баба-яга, але та, завдяки допомозі лялечки, все виконувала як треба. У баби-яги були ще помічники – три пари рук, які відгукувалися і зявлялися на поклик її голосу. Через якийсь час баба-яга запитала дівчину, як та примудряється так добре виконувати всю роботу, і дізнавшись, що причиною тому – “благословення матері”, виштовхала її геть, сказавши: “Не потрібно мені благословенних”. З собою ж, замість світильника, дала в дар один череп з палаючими очима. Хотіла Василиса від нього позбавитися, але череп сказав, щоб вона цього не робила, а несла в будинок мачухи. Там, світло, що виходило з очниць черепа, спопелило мачуху і її двох дочок.
Після того, що сталося, Василиса зарила череп в землю, і пішла в місто, де оселилася в однієї бабусі, вирішивши чекати повернення батька там, і зайнялася прядінням да ткацтвом. Тканина в її руках виходила такою тонкою, що старенька якось понесла її прямо в царський палац. Цар же попросив нашити йому з цього полотна сорочок, що Василиса через стареньку і виконала. Оцінивши майстерну роботу, захотів правитель особисто побачити і нагородити дівчину. Захопившись її красотою з першого погляду, цар взяв Василину в дружини. Повернувшись з торгової подорожі батько Василини, залишився жити при дворі, стареньку нова цариця теж взяла до себе, а помічницю-лялечку до кінця своїх днів носила в кишені.