Вчення Вернадського про біосферу та ноосферу

Вчення Вернадського Про біосферу та ноосферу коротко (скорочено) викладене в цій статті.

Вчення Вернадського про біосферу та ноосферу

У структурі біосфери Вернадський виділяв сім видів речовини:

    живе; біогенне (виникло з живого чи піддалося переробці); відстале (абіотичне, утворене поза життям); біокосне (виникло на стику живого і неживого; до біокосного, за Вернадським, відноситься грунт); речовина в стадії радіоактивного розпаду; розсіяні атоми; речовина космічного походження.

В. І. Вернадський розглядав різні гіпотези панспермії в історичному контексті, він прийшов до висновку лише про споконвічність життя протягом геологічного часу. Методи і підходи кристалографії Вернадський поширював на речовину живих організмів. Жива речовина розвивається в реальному просторі, який володіє певною структурою, симетрією і дісимметрією. Будова речовини відповідає якомусь простору, а їх різноманітність свідчить про різноманітність просторів. Таким чином, живе і відстале не можуть мати спільне походження, вони походять з різних просторів, які одвічно знаходяться поруч у Космосі. Деякий час Вернадський пов’язував особливості простору живої речовини з його передбачуваним неевклідових характером, але з незрозумілих причин відмовився від цього трактування і став пояснювати простір живого як єдність простору-часу.

Важливим етапом незворотною еволюції біосфери Вернадський вважав її перехід в стадію ноосфери.

Основні передумови виникнення ноосфери:

    розселення Homo sapiens по всій поверхні планети і його перемога у змаганні з іншими біологічними видами; розвиток всепланетних систем зв’язку, створення єдиної для людства інформаційної системи; відкриття таких нових джерел енергії, як атомна, після чого діяльність людини стає важливою геологічною силою; перемога демократій і доступ до управління широких народних мас; все більш широке залучення людей в заняття наукою, що також робить людство геологічною силою.

Роботам Вернадського був властивий історичний оптимізм: у незворотному розвитку наукового знання він бачив єдиний доказ існування прогресу.