Великдень традиції святкування – протягом багатьох століть незмінними. В Україні цей світлий день святкується з Х століття. Українці заздалегідь готувалися до свята великим постом, приводили в порядок свої будинки.
Святкування Великодня
Звісно перша з традицій – це збір святкового кошика (паска, крашанки, сіль, запечене мясо, тощо).
Потім Вся родина йде до церкви на Службу Божу.
Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає “Христос воскрес!”, а всі присутні відповідають “Воістину воскрес!”
Після служби Процесія тричі обходить навколо церкви – хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиванимирушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають “розговлятися”.
Розговляються, насамперед, освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, баранчик – символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.
Цікаві звичаї на Паску
Відомі також такі звичаї: перед тим, як з’їсти свячене самому, господар йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосався (цілувався) з нею, сповіщав “Христос воскрес!”, а хтось із присутніх відповідав за худобу: “Воістину Воскрес!”. Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: “Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски”. В іншій околиці Галичини було записано інше висловлювання: “Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні”. Потім обходив із освяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи.
Нарешті, всі входили до хати, де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: “Аби вам розум так скоро розв’язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв’язуються”. У кого була дівчина на видданні, клали їй паску на голову: “Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!” Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: “Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте”. Після розговін молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні забави – веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.
На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня “небо отворено”. Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, – а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.
Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий врожай. Цейвогонь вважається святим і мусить сам погаснути.
Великодні свята закінчуються поминанням мертвих – молитвою і тризною “на горбках”. У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з’їдених яєць, кості зі освяченого м’яса, освячену сіль тощо. Виливають і чарку горілки: “їжте, пийте й нас, грішних, поминайте”. Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.