Видатні українські філософи зробили значний внесок у вивченні філософії та у розвиток філософської науки взагалі. Їхні роботи є зразками для багатьох початківців, які пов’язали свою долю з цією нелегкою та глибокою працею. Сьогодні Ви дізнаєтесь про відомих українських філософів та короткі відомості про них.
Видатні філософи України
1. Бажан Микола Платонович (1904-1983) – український філософ, письменник, культуролог, енциклопедист.
У 1923, після закінчення Уманського кооперативного технікуму, переїжджає до Києва, де навчається спочатку в кооперативному інституті, а потім в інституті зовнішніх відносин. Його твори “Будівлі” (1924), “Гетто в Умані” (1928), “Розмова сердець”, “Дорога” (1930) стали сенсацією в українській літературі того часу. Велика історична поема “Сліпці” вважається творчою вершиною Миколи Бажана. З друку виходять його збірки “Італійські зустрічі” (1961), “Чотири розповіді про надію” (1967), “Уманські спогади” (1972), поеми “Політ крізь бурю” (1964) та “Нічні роздуми старого майстра” (1976). Автор літературно-критичних творів “Дружба народів – дружба літератур” (1954), “Люди, книги, дати” (1962).
2. Юрій Михайлович Котермак (1450-1494) – український філософ. Перший український автор друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету.
Юрій Михайлович був переконаний у тому, людський розум здатний пізнати закономірності світу. Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності – Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню.
3. Сергій Борисович Кримський (1930-2010) – український філософ, культуролог, яскравий представник Київської філософської школи. Лауреат Шевченківської премії (2005), ім. Д. Чижевського (2001) тощо. Заслужений член Нью-Йоркської академії наук (1995). Автор понад 200 наукових праць, які присвячені проблемам логіки й методології науки, філософської антропології.
Зробив помітний внесок у розробку логіки наукового дослідження (1960-1970-ті рр.). Розробляв засади перетворення знання (динаміки теорій), прийоми витлумачення (як операції зворотної абстракції), засади узагальненої (некласичної) раціональності та розуміння, принципи духовності (зокрема “етичної гідності істини”, “третьої правди”, “інтелектуальної рішучості” тощо). Запропонував цілісну концепцію людини як носія й осередку культури.
4. Феофан (Єлеазар) Прокопович (1681-1736) – український філософ, богослов, письменник, поет, математик.
Праці Ф. Прокоповича торкаються філософії, фізики, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. Філософські погляди Ф. Прокоповича базувалися на об’єктивному ідеалізмі. Він доводив, що Бог існував “раніше буття світу… як найдосконаліший розум”. Ф. Прокопович робить спробу вдосконалити традиційну теологію, примирити науку і релігію. Йому належить ідея раціональної теології. Між Божим одкровенням, законами природи і розумом людини, вважав Ф. Прокопович, не повинно бути суперечностей, бо вони гармонійно пристосовані одне до одного своїм творцем. Ф. Прокопович грунтовно досліджує питання об’єкта і суб’єкта пізнання, проблеми чуттєвості і мислення, методів пізнання.
5. Мирослав Володимирович Попович (1930) – український філософ, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії.
1966 – захист докторської дисертації на тему: “Філософський аналіз мови науки”. 1967 – присуджено науковий ступінь доктора філософських наук. Головний редактор наукового журналу “Філософська думка”, член редколегій часописів “Вища школа”, “Людина і Політика” тощо.
Основні публікації: “Логіка і наукове пізнання” (1971), “Червоне століття” (2005), “Бути людиною” (2011).
6. Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – український філософ, просвітитель-гуманіст, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сенс людського існування – подвиг самопізнання. Сковорода Обстоював права людської особистості в кожній людині. Сковорода конкретизує зв’язок між духовними та тілесними недугами: людина, яка зловживає м’ясом та алкоголем, довго зупиняється на тривожному роздумі – передчасно старіє, якщо не гірше того.
7. Ярослав Владиславович Шрамко (1963) – сучасний український філософ та логік, доктор філософських наук, професор
Філософську освіту здобув 1987 році на філософському факультеті МДУ ім. М. В. Ломоносова (спеціалізація з логіки). У 1990 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук (спеціальність – логіка) при МДУ ім. М. В. Ломоносова. В березні 1998 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук (за спеціальністю “логіка”) при Інституті філософії ім. Г. С. Сковороди Національної академії наук України. У 2002 році отримав вчене звання професора кафедри філософії.
8. Володимир Петрович Шаян (1908-1974) – український філософ, санскритолог, релігієзнавець, психолог і педагог, поет, прозаїк, перекладач, громадський діяч, основоположник Відродження Рідної Віри Українців, Віри Предків, один з перших дослідників “Велесової Книги”, професор.
У XX ст. професор Володимир Шаян робить спробу відродження традиційної віри українців і 1934 р. засновує генотеїстичну течію Рідна Віра; в його розумінні Бог – багатовимірна сутність, яка постає у вигляді багатьох Богів з різними іменами. По смерті професора його учні у 1987 році опублікували його дослідження з язичництва – праці “Віра Предків Наших”.
Також значний внесок у розвитку філософії як науки внесли такі люди, як: Я. Ярема, В. Вакуліна, Н. Головіна, Є. Федоренко, М. Омеляновський та ін.