У пустинній місцевості біля Перуанських Анд загубилася невелика долина Наська. Ось вже багато десятиліть назва долини не сходить із сторінок наукової і науково-популярної літератури. Що ж привертає увагу учених до цього куточка нашої планети? Долина Наська є дивно рівною ділянкою земної поверхні завдовжки 60 км. і шириною 2 км., розділений рівними, частково паралелльними смугами. Тут викреслено також багато спіралей і кругів, що особливо дивує, оскільки в древні часи жителі цього материка не знали не лише геометричних фігур, а навіть звичайного колеса. Одночасно серед цього загадкового хитросплетіння (понад 13 тисяч ліній і фігур) розмістилася велика "художня галерея" просто неба, що складається з 788 малюнків різних рослин і тваринних гігантських розмірів. Серед них, наприклад, дві лами, завдовжки по 20 м кожна, 180-метрова ящірка, десятки зображень різних мавп і птиць по 250 м кожна, а також малюнок людини – сверх-гулливера висотою 620 м! Приголомшує 46-метрове зображення дуже рідкісного павука "рицанулея", що живе досить далеко звідси, в заболочених і глухих джунглях Амазонії, розміром всього 6 мм. Одна з його лапок декілька подовжена і викривлена порівняно до інших. Незбагненно, як древні художники побачили таку незвичайну деталь будови павука, якщо сучасні учені вперше виявили її лише порівняно недавно і до того ж за допомогою мікроскопа.
Хто ж так оригінально розмалював цей куточок перуанської пустелі і з якою метою? Ось вже багато десятиліть учені різних країн намагаються осягнути таємниці долини. Загадкові малюнки і лінії в Наське і подальші
розкопки в цьому районі довели, що колись тут процвітала вельми своєрідна цивілізація індійців. На думку деяких учених, гігантські малюнки служили сільськогосподарським календарем, визначаючи дні сонцестояння. Потім люди пішли з цих місць, що стали кам’янистою пустелею. Чому? Світло на цю загадку пролили польські учені. Проводячи розкопки недалеко від гігантських малюнків, вони виявили явні сліди природної катастрофи великої руйнівної сили. Селища, що існували тут, були буквально змиті потоками каламутної води, що хлинула з сусідніх гір. 980 років тому катастрофа повторилася знов. Залишки будинків зараз відкопуються з-під глини, що окам’яніла, і каменів.
На думку інших учених, Наська могла бути аеродромом. А швейцарець Еріх фон Деникен, автор гучного свого часу фільму "Спогади про майбутнє", висунув версію про те, що тут був посадочний майданчик для інопланетян. Для чого ж інакше могла згодитися старовинним жителям Перу така разграфка на землі? Так, але при чому ж тут "картинна галерея"?
Одночасно деякі учені вважають, що, оскільки грунт Наськи дуже м’який, космічний корабель не міг би сісти на розкреслену місцевість, не зруйнувавши креслень і малюнків. Крім того, і для зльоту потрібна тверда поверхня. Швидше за все, в Наське знаходився якийсь культовий або астрономічний майданчик.
Такої думки, зокрема, дотримується і німецький математик Марія Райхе. Майже півстоліття присвятила вона дозволу дивних загадок Наськи. Життя цієї самовідданої жінки, безумовно, є подвигом в ім’я науки. Вона тут, мабуть, є такою ж пам’яткою, як і сама долина. Марія Райхе вважає, що всі фігури і лінії Наськи є астрономічним календарем древніх перуанців. Незрозуміло лише одне, чому він такого гігантського розміру. Адже зображення долини можна побачити лише з висоти пташиного польоту.
А може і дійсно літали древні люди на повітряних кулях або навіть на якихось інших апаратах? Адже недавно серед експонатів инкских коштовностей в столиці Колумбії – Боготі був знайдений надзвичайний експонат. Золота статуетка, схожа на модель… надшвидкісного, а може бути і надзвукового літака. Якщо це так, то звідки дізналися древніх інків про такі літаки і чому ніде не збереглися залишки хоч би одного з них?
Втім, в Єгипті, в одному з нерозграбованих поховань, ще в кінці минулого століття була знайдена маленька скульптура мініатюрної моделі… планера. І уявіть собі: створений по ній планер злетів.
Цікаво, що описи апаратів, що літають, збереглися і у відомих старовинних індійських эпосах "Махабхарата" і "Рамаяна". А в джунглях республіки Нікарагуа виявили тисячолітній давності наскальний малюнок, на якому, на думку фахівців, можливо змальований літальний апарат з енергоустановкою невідомого типа.
Нині Наську, на вимогу М. Райхе, оголосили заповідною зоною. Проте, як це часто буває, через нестачу засобів відповідальність за охорону пустелі несе по суті лише один людина – та ж Марія Райхе.
У 1968 р. в Чилійських Андах, поблизу вулкана Дескабесадо-гранде, на висоті 3200 м виявлено дві рівновеликі платформи площею 350 кв. м кожна. Викладені з правильних квадратних блоків, вони нагадують гігантські шахівниці, за що отримали відповідні назви Ель энландрильядо.
У 1980 р. в Перу, приблизно за 1000 кілометрів на південний схід від столиці республіки Ліми, в пустинній місцевості з вертольота побачили подібні Наське, але значно меншу "картинну галерею". Тут також змальовані гігантські лами і змії на тлі багаточисельних вузьких і широких смуг і майданчиків у вигляді трапецій. У 1984 р. перуанський пілот Едуардо Ерран відкрив і сфотографував гігантські малюнки звірів, людей і рослин в пампе Сан Хозе за 450 км. на південь від Ліми. Створені вони, як і в Наське, глибокими борознами.
Значний інтерес для учених представляє ще один перуанський загадковий феномен. Це витесала на північному березі схилу гористого півострова Паракас біля порту Пісько велика фігура заввишки 128 м і шириною 74 м з трьома симетричними "вітками" по обоє сторони масивної підстави на прямокутній підставці. Товщина ліній зображення від 1,5 до 4 метрів. Як і у фігур пустелі Наська, лінії ці є виїмками, що досягають корінної породи – червоного порфіру. Учені назвали його канделябром Анд. Цікаво, що його "вітки" вказують у напрямі пустелі Наськи. Хтозна, може, це своєрідний маяк для літальних апаратів далекого минулого? Адже, як відзначають українські учені Р. С. Фурдуй и Г. Е. Бурганський, "канделябр" розміщений на одній прямій з Наськой, як би на одній повітряній трасі.
Гігантські малюнки знаходять не лише в Південній, але і в Північній Америці. Їх багато виявлено з висоти пташиного польоту на території Сполучених Штатів Америки. Так, в 1953 р. в місцевості Поверті-Пойнс на березі ріки Арканзас за допомогою аерофотознімання зафіксовано шість вписаних один в один восьмикутників. Поперечник найбільшого з них складає 1200 м. Кому і для чого вони були тут потрібні в ті далекі часи? Утворені насипами геометричні фігури виявлені поблизу річок Літл-Майямі і Сойото в штаті Огайо. У районі міста Медісон в штаті Вісконсін зафіксовані зображення трьох птиць з розмахом крил в 62 м кожна, в штаті Джорджія знайшли 40-метрову птицю, вписану в круг, в штаті Огайо – змію завдовжки в 411 м, а також гігантські фігури людей – 46-метрову в Сакатоні в штаті Арізона і 51-метрову в Каліфорнії поблизу містечка Бліту…
Подібність між всіма цими зображеннями наштовхнула Р. С. Фурдуя и Г. Е. Бурганського на думку, що вони залишені представниками невідомої цивілізації, яка подорожувала по нашій планеті і раптово зникла.
А ось ще одна малопоясненна загадка, розташована цього разу вже в нашій частині світу. Багато хто з вас, напевно, читав повість Артура Конан Дойля "Собака Баськервілей". Події в ній відбувалися на південному заході Великобританії в болотистій місцевості Стоунхендж. Похмурі болота збереглися тут переважно і сьогодні. Проте ця місцевість таїть в собі набагато складнішу і важко з’ясовну загадку, чим, народжена фантазією письменника і так блискуче розкрита його безсмертним детективом Шерлоком Холмсом. Це величезні кам’яні глиби, якими усіяні болота Стоунхенджа, причому не безладно, а в якійсь строгій математичній послідовності. Лише зовсім недавно за допомогою детального комп’ютерного аналізу удалося довести, що комплекс цих древніх, так званих "мегалітичних", споруджень Стоунхенджа був зведений на рубежі кам’яного і бронзового століть за декілька століть до падіння гомерівської Трої і зафіксував всі найважливіші точки заходів і сходу Місяця і Сонця, дозволяючи передбачати затьмарення і вести відлік часу. Подумайте лише, астрономічна обсерваторія кам’яного століття!!! Чи по розуму була така споруда тодішнім місцевим жителям? Хтозна, цілком можливо, як відмітив один учений, що "закінчується XX ст, з головою занурившись в свою науково-технічну революцію, ми просто недооцінюємо наукові пізнання далеких предків, зарозуміло рахуючи всякий прояв їх мудрості дарма привнесеного мало не інопланетянами розуму".
А тим часом, якщо вірити достовірності що промайнув в пресі в 1988 р. повідомлення, ученим належить грунтовно поламати голову над походженням ще одного таємничого об’єкту. На мілководді островів Галапагосських місцеві водолази несподівано наткнулися на декілька незвичайних стовпів заввишки близько 4 метрів кожен. Полягають вони з напівпрозорої скловидної речовини, забарвленої в ясно-блакитний, блідо-рожевий, блідо-зелений і молочно-білий колір. Але не в кольорі справа: поверхня цих стовпів настільки тверда, що не піддається обробці жодними відомими матеріалами і інструментами, у тому числі циркулярною пилою з діамантовими зубами. Не удалося водолазам і відбити хоч шматочок стовпа вибухами невеликої потужності. Тому не може не викликати здивування рівносторонній трикутник з довжиною сторони близько 25 см, кимось вирізаний на поверхні одного з цих стовпів надзвичайної твердості.
Що і говорити, багато питань виникло у учених у зв’язку з виявленням деяких загадкових об’єктів. Проте поки що ні на один з них не знайдено задовільної відповіді. Науковий пошук географів, геологів, біологів, істориків, астрономів і учених інших спеціальностей продовжується.