«Відмикаю світанок скрипичним ключем…» Ліни Костенко

Вірш «Відмикаю світанок скрипичним ключем…» Ліни Костенко — це роздуми письменниці над значенням поезії.

«Відмикаю світанок скрипичним ключем…» Ліна Костенко

Відмикаю світанок скрипичним ключем.
Чорна ніч інкрустована ніжністю.
Горизонт піднімає багряним плечем
день — як нотну сторінку вічності.
Що сьогодні? Який веселий фрагмент
із моєї шаленої долі?
Усміхається правда очима легенд
і свобода — очима неволі.

Любов неповторна — моя валторна.
Шляхи прощальні — перша скрипка печалі.
А сірі будні будуть бити, як в бубни.
Дуже мені легко. Дуже мені трудно.

Еволюція гусячих пер.
Філософій забрьоханий німб.
Слово — прізвище думки тепер,
а частіше — її псевдонім.

Так чого ж я шукаю і чим я жива?!
Велемовний світ велелюдний.
Ви поезія, вірші? Чи тільки слова?
У майбутнього слух абсолютний.

У вірші «Відмикаю світанок скрипічним ключем» письменниця роздумує над значимістю поезії у цьому «велемовному» і «велелюдному» світі, негаразди якого відзначає тонким метафоричним зауваженням: усміхається правда — очима легенд і свобода — очима неволі. Генітивні метафори «очі легенд», «очі неволі» служать для створення яскравих персоніфікованих образів. У контексті художніх творів Ліни Костенко оживають, навіть одухотворюються такі традиційні в українському письменстві образи душі, безсмертя, без яких не можемо уявити її поезію.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша «Відмикаю світанок скрипичним ключем…» Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

«Відмикаю світанок скрипичним ключем…» Ліни Костенко