Тривалий час на окремих островах Тихого океану ховалися військові робинзони.
В основному це колишні японські військовослужбовці, значна частина яких хоч і знала про закінчення другої світової війни, але не визнавала капітуляції Японії. Багато хто з цих робинзонов-самураев не витримав, здався американцям і таким чином повернулися до цивілізованого життя.
Так зробив, наприклад, колишній сержант Іто, який 11 років і 7 місяців ховався в джунглях острова Гуам. Інший японський робинзон провів в джунглях Нової Гвінеї 16 років і настільки здичавів, що лікарі більше напівроку не могли навчити його є за столом.
17 січня 1972 р. в джунглях острова Гуам був "розсекречений" колишній сержант японської армії Суоїті Іокої. Він ховався тут з 1944 р., з часу висадки на острові військ Сполучених Штатів, тобто майже 28 років!
Надійним притулком йому служила нікому не відома печера. Харчувався робинзон головним чином їстівним корінням, плодами диких рослин і рибою. Риболовну сіть він виготовив з тропічних рослин, інколи полював.
Єдиним металевим знаряддям, яке у нього збереглося, були звичайні ножиці.
Близько 30 років, з кінця 1944 до 10 березня 1974 р., ховався в джунглях Філіппінського острова Лубанг колишній лейтенант Хироо Онода.
Він вийшов зі свого таємного укриття лише тоді, коли почув по мегафону наказ свого колишнього командира.
Це був найзліший серед всіх відомих японських робинзонов. Озброєний, він заподіював багато неприємностей місцевому населенню. Тому, дізнавшись про закінчення робінзонади цього небезпечного прибульця, всі зітхнули з полегшенням. А Онода з великими почестями повернувся додому. Тут він став зразком самурайського духу.
Окрім військових робинзонов, багато років переховувалися в глибині різних лісових нетрів планети і смертельно залякані жертви японських і німецьких військових каральних органів.
Так, наприклад, в 1973 р. хворим і вкінець виснаженим стариком вибрався на світло божий" Боні Макі. Він "робинзонил" на острові Нова Ірландія (біля Нової Гвінеї) з 1943 р., коли його, 20-річного хлопцеві, хотіли мобілізувати на важку роботу японські окупанти. Все 30 років Боні Макі ховався в болотистих джунглях, харчуючись зміями і ягодами.
Ще більше часу провели в таїландських джунглях його "товариші за нещастям" – 8 чоловік, яких,, як і тисячі інших жителів країн Південно-східної Азії японські окупанти зігнали в кінці 1942 р. на будівництво стратегічної залізниці між Бірмою і Таїландом.
Лише у грудні 1980 р. у важкодоступному районі біля берегів річки Квай на них абсолютно випадково натрапив колишній перекладач японської імператорської армії, що здійснював подорож по місцях минулих битв. Відрізані від всього світу, бідолахи не знали, що війна давно закінчилася.
Ще одна сторінка покалічених минулою війною людських доль стала відома недавно. 44 роки ховалися в глибині брянських лісів жителі Средне-Будського району Сумської області України Матрена Павлівна Кашина і її дочка Ольга.
Дивом вирвавшись з рук фашистських карателів, мати втекла з шестирічною дочкою в ліс, де вони жили в покинутій партизанській землянці серед хащ.
Смертельно злякані варваром гітлерівців, Кашини наважилися покинути свій лісовий притулок кілька років тому, випадково взнавши від людей, що попали туди, що війна давно закінчилася, і німців вже немає.