Вірші Байрона для 9 класу з коротким аналізом зібрані в цій статті.
Вірші Джорджа Байрона на українській
Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:
Я ще вчуваю арфи глас.
Нехай воркує жалібніш
І тішить слух в останій час.
Як ще надія в серці спить,
Її розбудить любий спів.
Як є сльоза — вона збіжить,
Поки мій мозок не згорів.
Але суворо й смутно грай,
Додай жалю в свій перший звук.
Молю тебе, заплакать дай.
Бо розпадеться серце з мук.
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не поможе спів, воно
Від мук страшних порветься враз.
(Переклад В. Самійленка)
«Прометей» Байрон
Титане! в очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних житців, що гнівні боги
Погордно зневажали їх.
А що ж за те дістав, Титане?
Лиш скелю, коршака й кайдани,
Німе страждання, вічний бран,
Нестерпний біль роздертих ран,
Що Духа гордому уймає…
Ти стогін, роджений одчаєм,
Душив у грудях, щоб той звук
Не виказав таємних мук,
Знімівши на устах, аж доки
Наглядач неба відлетить,
Щоб мук агонії й на мить
Боги не вгледіли жорстокі.
Ти боротьбу обрав, Титане,
В двобої волі і страждань,
Прийняв ти муки без вагань;
А небо мстиве, невблаганне,
І Доля зла — тиран глухий —
І дух Ненависті, який
Істот собі на втіху творить.
І сам їх нищить, сам їх морить,
Дали тобі безсмертя в дар.
Та навіть ця найважча з кар
Твоєї долі не зламала.
Змогла добитись лиш проклять
Лють Громовладцева од тебе
Та що йому готує небо,
Ти, віщий, не хотів сказать,
Хоч погляд твій сказав немало:
В нім вирок прозвучав, як грім,
І каяттям палив гірким,
Гнітив страхом, аж у правиці
Тремтіли в гніві блискавиці.
У тому твій небесний гріх,
Що людям зменшив ти страждання,
Що світлом розуму й пізнання
На боротьбу озброїв їх.
Хай доля зла тебе скувала,
Та виклик твій, борня зухвала,
Завзяття вогняне твоє,
Твій гордий дух і непокора,
Що їх і небо не поборе,
Для смертних прикладом стає.
Ти людству освітив дороги,
Ти — символ віри і тепла.
Як ти, сини людські — півбоги,
Струмок ясного джерела.
Хай і провидить люд достоту
Нужденний пай свій: і скорботу,
І горе, і борні тягар,
І долю невідкличних мар,-
Та дух бунтарства — не покути —
Найважчі розбиває пута,
І волі людської снага,
У муках зрощена, в одчаї.
Надії й віри не страчає,
Тріумфом виклик зустрічає
І владно смерть перемага!
(Переклад Д. Паламарчука)
Прометеївська тема народолюбства і нескореності, безстрашної боротьби за свободу, за людину у творчості Байрона звучить могутнім акордом. У вірші «Прометей» звеличується подвиг того, хто «людству освітив дороги». Сам поет, як і оспіваний ним у багатьох творах титан-богоборець, завжди прагнув бути там, де здіймався стяг боротьби за свободу людини.
«Спомин» Байрон
Кінець! То був лиш сон. І враз
Блідих надій промінчик згас.
Щасливих мало днів прожито,
Світанок мій вкриває тьма,
І душу сковує зима.
Любов, надію вщент розбито.
Якби ж — і спомини. Якби-то!
(Переклад Д. Паламарчука)
Вірш «Спомин» можна вважати зразком поетичної недомовленості, за якою приховані причини суму автора. Поетичний світ Байрона багатий і просторий. Разом з тим «загублений рай», загублені надії і сподівання, загублений абсолют людського щастя — це внутрішня тема лірики поета.
Коли сниться мені, що ти любиш мене,
Ти на сон мій не гнівайся, люба,-
Тільки в мріях я маю те щастя ясне,
Кожний ранок — оплакана згуба.
Любий сон! Забери собі силу мою,
А мені дай безсилля розкішне,
Може, знов, як в ту ніч, буду я у раю,
Ох, яке ж то життя буде пишне!
Смерть і сон, кажуть люди, то браття рідні,
Сон єсть образ мовчазної смерті,
Коли смерть може дать кращий рай, ніж у сні,
То я прагну скоріше умерти.
Ох, не хмур, моя мила, брівок лагідних,
Не гадай, що я надто щасливий.
Коли грішний був сон,- я спокутував гріх:
Зник без сліду мій сон чарівливий…
Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,
Не карай ти мене за примари!
(Переклад Д. Паламарчука)
У вірші відсутня поетика глухих емоцій, узагальнених особистостей і узагальнених положень. У них домінує емоційно-експресивне начало. Лірика стає пізнанням душі і особистості тих, до кого вона звернена, відкриваються і адресат, і автор. Ми відчуваємо, хто такий сам поет, що він відчуває до героїні, що вона несе йому.
» Вдень мого Тридцятишестиліття» Байрон
Вгамуйся, серце. Вибив час.
Нікого нам не зворушить.
Нехай любов обходить нас,
Та нам — любить.
Пожовкли днів моїх листки,
Засох любові цвіт і плід.
Повзуть скорбота й хробаки
За мною вслід.
Немов вулкан той із жерла,
Жирущий пломінь в груди б’є, —
Та не світильник, то пала
Життя моє.
Минулі дні тривог, надій,
Любові, ревнощів, жаги,
З кохання весь набуток мій —
Сплітає нам.
О поле битви, зброї дзвін,
Що славить Грецію мою!
Вільніший я, ніж Спарти син,
Що ліг в бою!
Повстань! Еллади лине зов,
Зміцни свій дух! Не забувай,
Чия у тебе в жилах кров.
На бій рушай!
Притлум чуттів невчасних жар
І ниці пристрасті круши!
Хай вроди згубної пожар
Не йме душі!
Як шкода молодих років,
На жертву волі їх оддай!
До битви стати час наспів.
В борні сконай!
За волю в гордів цім краю
Борися всупір долі злій.
Знайди в бою і смерть свою.
І супокій!
(Переклад Д. Паламарчука)
Вірш уважають останнім у творчості поета. Власну ліричну поезію поет поєднував з подвигами визвольної війни, зі справою захисту греків. Нам залишились рядки, написані Байроном в Кефолонії 19 червня 1823 року в щоденнику менш ніж за рік до смерті. Рядки не були дописані і обірвані на півслові. Та і за формою, і за суттю своєю вони і в цьому вигляді цілісні, об’єднуючи світ історії і політичної боротьби з внутрішнім світом поета.
Байронічний герой
Байронічний герой — людина романтична за характером.
Характерні риси байронічного героя:
- гостре сприйняття недосконалості навколишнього світу; благородство душі; глибина і сила почуття; підкреслене почуття вищості, зневага до людей; самотність.