Твір “Вірші Г. Аполлінера, які мене вразили”
Творчість Г. Аполлінера є одним із найзначніших і найхарактерніших явищ поетичного сприйняття суперечливої дійсності XX ст.
Осмислення трагедії війни відобразилося в збірці “Каліграми. Вірші Миру і Війни”, що вийшла друком 1918 року. Вона поділяється на дві частини: до першої увійшли поезії, написані Аполлінером 1913 і в першій половині 1914 року, до другої – фронтові поезії. Присвячена збірка пам’яті друга поета, літератора Рене Деліза, який загинув на фронті. Назва збірки пов’язана з експериментами в царині поетичної форми. Частина віршів має вигляд “ліричних ідеограм”, або каліграм, тобто вони написані так, що їхній текст створює своєрідний малюнок (будинок, зірку, лінії дощу тощо). У “Каліграмах” поет засуджує війну, але антивоєнною тематикою їх значення не вичерпується. Г. Аполлінер порушує важливі проблеми духовного й історичного буття людства, багато й сміливо експериментує, домагаючись “безпосереднього вираження”. Так з’являються його “поезії-розмови”, “поезії-репортажі”, для яких “будівельним матеріалом” служили факти, фрагменти “безпосередньої дійсності”, з яких монтуються твори “Вулиця Крістін”, “Хмарний привид” та інші.
Проте збірка була не просто експериментаторством, а передусім – прагненням відтворити складний “потік життя”, у якому зв’язки розриваються й водночас усі фрагменти з’єднані невидимим ланцюгом, пізнати котрий покликана поезія. Для Аполлінера людина, попри всі її помилки й хибні ілюзії, завжди залишається володарем світу, що веде постійну боротьбу за життя на межі світла і темряви, миру і війни, високого й буденного.
Поезія Г. Аполлінера, яка справила на мене найбільше враження – “Зарізана голубка й водограй” . Розташуванням літер неоднакового розміру та різними напрямками рядків вона утворює обриси голубки над струменями фонтана, що символізує вічний плач за тими, хто загинув на війні.
Цей образ навіяв поетові відомий малюнок П. Пікассо голубки – символу миру.
Війну поет сприйняв як страшну трагедію, але трагедію майже неминучу, невблаганну, як Страшний суд. Світ наче розколовся на дві половини: з одного боку – люди, природне життя, з іншого – страждання, кров, смерть. За принципом антитези й побудовано поезію “Зарізана голубка й водограй”. Каліграма створена у формі звернення до всіх сучасників, яких розкидала війна по світу або забрала смерть. Поет не вживає таких гучних слів, як “людство”, “сучасники”. Навпаки, звертання його має суто особистісний, навіть інтимний характер:
О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Мареє
Єтто Лорі
Анні і ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю
У цьому переліку імен і особистий зміст, і поетичний. Кожна людина на світі неповторна, смерть кожної людини – трагедія, втрата цього світу. Під час війни полеглих рахують сотнями, тисячами, усіх імен не перелічити. Але так ставляться до людей ті, хто розпалив війну. Поету близькі всі люди, він пам’ятає і живих, і мертвих. У кожного з них є ім’я, а всі разом вони – сучасники поета. Антитеза “убиті – розквітлі” підкреслює антигуманний характер війни. Риторичне запитання залишається без відповіді.
Глибокого філософського змісту набуває й образ водограю: це символ скорботи, оплакування всіх полеглих. Як не витече вода з водограю, так не втамувати поету душевної туги, жалю, адже війна передчасно забрала молодих і любих. Але в останніх рядках вірша поєднуються глибокий трагізм і віра в можливість спасіння людства, виникає образ зраненого, але не вбитого сонця, багряного горизонту, що може символізувати нову зорю миру:
Душа ятриться з непокою
І водограй рида зі мною
А як вони іще живі
Десь б’ються на Північнім фронті
Там олеандри всі в крові
І сонце зранене в траві
На багрянистім горизонті
Мені здається, що тільки такі вірші, які дають уявлення про конкретне зло, “війну в особах”, можуть пробудити в душах людей огиду до всякого насильства й несправедливості, прагнення до миру й злагоди. Ця ж поезія ще й захоплює своєю незвичною, оригінальною формою, поетичністю та задушевністю.