Вірші Леоніда Глібова для дітей про природу, про тварин
Леонід Глібов вірші для дітей
«Зимова пісенька»
Діти наші, квітоньки,
Хлопчики і дівоньки!
Нум гуртом співать;
Ви тягніть тонесенько,
Буду я товстесенько
Окселентувать*.
«Зимонько-снігурочко,
Наша білогрудочко,
Не верти хвостом,
А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком.
Ми повибігаємо,
Снігу накачаємо
Купу за садком;
Бабу здоровенную,
Уночі страшенную,
Зліпимо гуртом.
Зробим очі чорнії,
Рот і ніс червонії —
Буде як мара.
День і ніч стоятиме,
Вовка проганятиме
Від свого двора.
Гляне ясне сонечко
В весняне віконечко,
Бабу припече;
Де й мороз той дінеться,
Геть від баби кинеться,
З ляку утече!»
«КВІТКОВЕ ВЕСІЛЛЯ»
Алегоричний жарт
У вишневому садочку,
Під вербою, в холодочку,
Щоб лихо прогнать,
І щоб долю звеселити,
Заходились наші квіти
Весілля гулять.
Не було б таких новинок,
Та хрещатенький Барвінок
Усіх здивував —
Він Фіалочку блакитну,
Наче панночку тендітну,
За себе узяв.
Посередині в таночку,
У зеленому віночку,
Танцює Будяк.
Кругом свашки, і сусідки,
І Фасолі, і Нагідки,
І між ними Мак.
Наче справжнії музики,
Грають Півні та Індики,
Деренчить Гусак.
А Будяк всіх потішає,
Підморгне і примовляє:
«Отак, квіти, так!
Танцювала риба з раком,
А морковця з пастернаком,
Та не краще нас!
Нуте ж швидко, шпарко, квіти,
Молодих повеселити —
Один тому час!
Ой козаче молоденький,
Наш Барвінку зелененький,
Потіш Будяка,
І у парі з молодою
Між своєю перезвою
Утніть тропака!
Нехай гляне Редька в дірку,
Переверне долю гірку
Догори хвостом
І музиченьку почує,
Потанцює, пожартує
З товстим Будяком.
Тільки й щастя, тільки й жити,
Покіль буде сонце гріти, —
Пов’янем колись!
Як там буде — знає доля,
А ще покіль наша воля,
Гуляй, не журись!»
Де взялись Чижі й Синиці,
Прищебечують музиці,
Ще пристав і Шпак.
Будяк скаче, не вгаває,
Підморгне і промовляє:
«Отак, квіти, так!»
Бачить — не бачить
Бачить — не бачить,
Чути — не чує,
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче —
Правди навчає;
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
Люба розмова, —
Будемо, діти,
З нею довіку
Жити-дружити.
Хто ж то такая
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартівлива?
Як не вгадали,
Стану в пригоді:
Річ коротенька —
Книжка, та й годі.
Новий рік
Погас учора день,
Заплакав Рік Старенький;
Сьогодні розсвіло —
Сміється Молоденький.
Старенького нам жаль,
А плакать не годиться,
Бо Молоденький Рік
Почне на нас свариться.
Що дав Старенький Рік,
Те бачили і знають;
Що ж Молоденький дасть —
Сьогодні не питають.
І празникує люд,
Вигукує раденький:
«Прощай, Старенький Рік!
Здоров був, Молоденький!»
«Вівці та собаки»
Один заможний господар
Надумався Вовків злякати.
«Що,- каже,- той вівчар
Собак дві сотні назбирати!»
Здається б, і гаразд було:
Вовки полохать перестали,-
Так друге лихо підросло:
Свої Собаки шкодить стали.
Аж жаль бере, як розказать:
З Овечок перше вовну драли,
А далі м’яса забажали
Та й ну щодня Овець качать.
До осені звели отару…
Зосталось, може, з пару,
Та й тих упорали під темну ніч,
Щоб більше не кортіло.
На се коротка річ:
Дурний порядок — дурне й діло.
«Білочка»
Пухнату Білочку до себе Лев прийняв,
Навіщо й як — того ніхто не знав,
Бо не довідались сороки-цокотухи;
Вони б усюди брехні рознесли,
Зробили б бугая із мухи:
«І так, і перетак, ми бачили, були».
Дознався я, що Білочка служила,
Нічого не робила;
Було їй сказано: нікуди не втікать
І панову хандру потроху розважать.
Марудна служба, що й казати;
Аж жижки трусяться скакати,
А тут сиди, очицями моргай.
Наш вік біжить, не скажеш: потривай.
І Білочка свого діждала —
Старенька і беззуба стала;
Пора прийшла —
І службу відбула.
За те чумацький віз оріхів наділили;
Хоч слово панове справдили,
Аж любо глянути — оріх в оріх,-
Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти,
Та тільки що ж? Дивись на них:
Дали тоді, як нічим гризти.
Є приказка весела: їж,
Коли роток ще свіж,
А то, як прийде час, зов’яне,
Тоді ніщо вже не загляне.
Акровірші-загадки Глібова
Що зашкварчить?
К Олись давно і десь далеко
О Дин ледаченький козак
В Есь вік прожив, як кажуть, легко,
Бо добре жити так.
Аж і йому поталанило,
С Виня навчила, як робить;
» К Лади на сковородку діло:
А потім їж, як зашкварчить».
Що за птиця?
М Іж людьми, як пташка, в’ється,
У людей і їсть, і п’є;
Х Одить старець, просить, гнеться,
А у неї всюди є.
Хто хвастає?
» Я таке, що всякий знає,
Б О на мене світ увесь
Л Асо дуже поглядає»,-
О Бізвався хтось і десь.
» К Ращі, може, є від тебе,-
О Дмовля чийсь голосок,-
І приманюють до себе
Г Арні очі і роток.
Р Оздивися, милий друже,
У Кого краса видніш,
Ш Елестиш про себе дуже,
А мене кохають більш».
Хто сестра і брат?
» Г Лянь на мене, вітрику, чи гарно
прибралась?
Р Ано до схід сонечка росою вмивалась,
Є у мене листячко, пахучії квіти,
Ч Ому ж мені, вітрику, ой чом не радіти?
К Раще в полі нашому над мене немає,
А Ж до моря славонька про мене літає,
І З моєї сипанки смачна страва буде,
П Оливку і маслечко дадуть добрі люде!»
» Р Івна, сестро милая, нам доля з тобою, —
О Бізвався братичок десь за бороною. —
С Крізь по людях склалася і про мене слава,
О Н і в полі, вітрику, кипить моя страва».
Хто розмовляє?
» О Й я бідна удовиця, —
С Тала хникать жалібниця, —
О Н калина, — їй не так!
К Ажуть, пісні їй складають,
А про мене забувають,
І ніхто ніде ніяк!.»
» С Тій лиш! Слава не брехуха, —
О Бізвалась джеркотуха,
Р Озбирає, що і як!
О Т я славі догодила,
К Ашку діточкам варила,
А Тобі не вдасться так».
Хто вони?
Г Ордовиті городяне,
Р Оботящії селяне
О Днаково люблять їх.
Ш Апку скине, хто зустріне,
Є багато — щастя плине
Н А розумних і дурних.
Я К їх в світі не любити?
Т Ільки з ними добре жити,
А без них ні в сих ні в тих.
Хто вона?
Л Иха зима сховається,
А сонечко прогляне,
С Ніжок води злякається,
Т Ихенько тануть стане,-
О Ддалеку бистресенько
В Она до нас прибуде,
К Ому-кому любесенько,
А дітям більше буде.
Хто бреше?
К Олись я нудилось
У срібнім кайдані;
Р Озбила неволю
Ч Убатая пані,
А я на Вкраїну
Т Ихенько нищечком…
К Олись на Великдень
О Ддячу яєчком!
Хто баба?
С Идить хитра баба аж на версі граба.
» О Й не злізу з граба! — дурить діток баба.-
В Ловіть мені тую курочку рябую,
А Я подарую грушку золотую».