Вірші Олени Пчілки для дітей та дорослих, ліричні, про природу, про пори року зібрані в цій статті.
Вірші Олени Пчілки
ІДИ ДОЩИКУ
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику,
В полив’янім горщику!
Іди, іди, дощику,-
Цебром, відром, дійницею
Над нашою пашницею!
Весняні квіти
Весна-чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.
І проліски, й травка,
Зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна,
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять,
Голівки підводять
Од сну зимовoго
До сонця ясногo!
Ті квіти дрібненькі.
Мов дітки маленькі,
Розбіглись у гаю:
Я їх позбираю
В пучечок докупки –
Для мами-голубки!
СНІГОВА БАБА
— Ну-те, хто з вас там бистріший?
То ідіть в садок скоріше!
Купи снігу там
лежать! —
Хлопці поклик підхопили,
Бабу з снігу враз зліпили,
Очі з вугілля всадили,
Рот із буряка зробили,
От так «баба»! Молодці!
Ну, дивуйтесь, горобці!
Метели
Діти бігають, стрибають,
Далі – весело гукають:
– Ах, метелик!.. подивіться!..
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий!
Наче квітка, прехороший!
Сонечко
Як стало сонечко світити,
Як огріва навколо все!
Дитя мале зриває квіти.
Бабуся зіллячко несе…
Іванко
Біля струмочку, біля калини,
Дудку Іванко зробив з вербини;
Гра-виграває в дудку Іванко,
Голос по гаю іде щоранку…
Мамо й доня
Погляньте на двох їх:
Он з донею мати.
Чи можна ж маленьку
Ще більше кохати?!
Впадає матуся.
Дівчатко милує, –
І рученьки й ніжки
Маленькі цілує!
Безконечна пісенька
Був собі журавель
Та журавочка,
Наносили сінця
Повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова, –
Почнем її, братця, знова:
Був собі журавель
Та журавочка
(і так далі, без кінця).
Безконечна казочка
Був собі баран та вівця,
Накосили вони стіжок сінця, –
А я знов почну з кінця:
Був собі баран та вівця
(і так далі, поки не докучить).
Морквяний вовк
(Волинська пісенька)
Їхав вояк морквяний,
Коник буряковий,
Кожушина оріхова,
Жупан лопуховий;
Пістолети з качана,
Кулі з бараболі,
А шабелька з пастернаку,
А піхва з фасолі.
Їде, їде вояченько,
Під ним коник скаче.
Надибали його свині:
«Злізай-но, вояче!»
Він вихватив пістолета.
Став свиней стріляти, –
Свині кулі похватали,
Нічим воювати!
Він вихватив шабельку,
Став свиней рубати,
Свині шаблю погризли,
Нічим воювати!
Як швидко літо проминуло!
Як швидко літо проминуло!
Прийшла осіння пора.
Немов на крилах полинуло
Кохане літечко з двора!..
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки,
Вітрець не віє вже тепленько, –
Жене понурі хмарки.
Посох горошок на городі,
Мачок вже цвіт давно згубив,
Високий соняшник на грядці
Журливо голову схилив.
Дивна хатка
Іду я та й іду,
Аж стоїть хатка на льоду:
Сама книшова,
Стріха цибульова,
Млинцем зачинена.
Ковбасою защепнена,
Салом замикана,
Маслом запечатана.
Лизнув я масла – відпечаталось,
Гризнув ковбаси – відщепнулося,
Над’їв млинця – відчинилося.
Увійшов в хатку,
Скинув сиву шапку, –
Аж там таке, матінко, яке!
Яєчня шкварчить,
Тоненько пищить,
А пироги вбоки,
Вареники вскоки,
По столу гасають,
Гопки витинають!
У миску влітають,
В сметані потопають!
Я ж над ними ласку мав,
По одному витягав,
У бездонний глечик складав.
А яєчня вся шкварчить
Та тонесенько пищить!
Мусив її рятувати,
На стіл з печі добувати;
Як став її викладати.
Перестала вона грати –
І шкварчати, і тонесенько пищати!
Так мені трапилося
У тій хатці на льоду, –
Пішов же я веселенький,
Співаючи «ду-ду-ду!».
І смішная, і втішная
Тая хатка на льоду!
Тямущий котик
Ну, й розумний же наш котик!
Де такий і взявся?!
Чи у школі де навчався?
Чи такий вже вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам –
Чиста чудасія!
Звідки ж котик тає знає?
Він книжки читає;
І читає, й розбирає,
Та на ус мотає.
Зимовий вечір
Пізній час, моє дитятко.
Треба забавки складати!
Поцілуймось, голуб’ятко.
Час вже спатоньки лягати.
Хлопчик встав, а котик Мурка
Глянув – знов собі співає,
Байдуже, що вітер гурка,
Мало стріхи не зриває.
Не клопочеться й хлопчина, –
Хай там вітер завиває,
Хай там грає хуртовина,
Снігом вікна укриває!..
МЕТЕЛИК
Раз метелик мовив так:
— Шкода, мамо, моїх літ!
Полечу лиш я у світ.
Що ж отак тут пробувати
У кущах і не видати
Світа божого ніяк!
А таки ж бо я юнак!
Треба світа повидати
Та й себе десь показати.
Як мене побачать люди,
От-то втіхи з мене буде!
Бо таку хорошу вроду
Ще не бачили ізроду!
— Ох дитино,- каже мати,-
Що тобі про те гадати?
Світ — широкий, всього має…
Він хороший, та — зрадливий;
Хто в його бува щасливий,
Хто нещасний,- він не дбає!..
Краще ж одсторонь держатись,
В світ широкий не пускатись! —
Та шкода було вмовляти!
Хоч казала щиро мати,
Наш метелик не вважав,
Теї ради не приймав.
Він крилечка розправляв…
Полетів у путь простору!..
А якраз на тую пору
Юрба гучная людей,
І дорослих, і дітей,
На луку гулять прийшла
І забаву почала.
Діти бігають, стрибають,
Далі весело гукають:
— Ах, метелик!.. Подивіться!..
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий,
Наче квітка, прехороший!
От якби його впіймати
І забрать собі до хати!-
Після втіхи, гуків, скоків
Заходились з усіх боків,-
І метелика зловили,
За крилечка ухопили!..
Уловили, роздивлялись,
Милувались, утішались!
За малу ж якусь годинку,
Впав метелик наш на спинку —
В його ніжки поламані…
А веселая юрба
По луці собі стриба.
За метелика не дбає,
Що на стежці там конає…
Лиш тоді він все збагнув,
Слово щире спом’янув:
-Правда,-мовив нещасливий,
— Світ хороший, та — зрадливий!..
ЧАРІВНИЦЯ
(Щорічна загадка)
До пастухів в убогім домі
Приходить з роком молодим,
Як в’ється жайворонок в полі,
Дівчина з видом чарівним.
Не в тій долині народилась,
Ніхто не знає — звідки йде,
І стежки, де б вона поділась,
Ніхто з людей тих не знайде!
При ній коханії хвилини,
У серці радість виграє,
Край ясновидої дівчини
Сама відрадість устає!
Несе дівчина овоч, квіти,
Що в іншім виросли краю.
В яснішім, щасливішім світі
Вони знайшли красу свою.
Своїми ж красними дарами
Всіх наділя дівчина та —
Юнак чи старець ветхий — днями
З дарунком в хату поверта.
Хто ж чарівниця тая мила,
Для всіх привітная така,
Що всіх людей тих наділила
Її ласкавая рука?
Не хочу мучити вас, діти,
Навіщо нудитися вам!
Не буду довго я таїти,
Відгадку зараз вам подам:
Та чарівливая дівчина —
То то ж прекрасная весна!
Прийшла та милая година —
І зацвіла краса рясна.
Як стало сонечко світити,
Як огріва около все!
Дитя мале зриває квіти,
Бабуся зіллячко несе…