Вірші про ластівку на українській мові для дітей та дорослих зібрані в цій статті.
Вірш про ластівку на українській мові
Грінченко Борис «Ластівка»
Ти знов защебетала
У мене під вікном,
Із вирію вернувшись,
Клопочешся з гніздом.
А там же вічне літо
Цвіте як божий рай, —
Чого ж вернулась знову
Ти в мій журливий край?
— Хоч літо там і сяє,
Любіше тут мені:
Така квітчасто-пишна
Вкраїна по весні.
Така квітчасто-люба,
Що й в тім краю-раю
Все бачу я хатинку,
Де се гніздечко в’ю.
Вірші про ластівку для дітей
Грицько Бойко «Ластівки-будівники»
Від зорі і до зорі
Все працюють трударі.
Ліплять гнізда ластівки,
Ластівки-будівники.
Хоч не мають рук, рук —
Дзьобиками стук-стук!
Носять глину і пісок,
Соломинки і пушок.
Подивіться, скільки хат
Для майбутніх ластів’ят!
Літом Ластівка Літає,
Ластів’ят маЛих навчає:
«Не Лінуйтесь, Ластів’ята,
Вчіться Літечком Літати,
Бо, як Літо відЛітує,
Ми за море помандруєм».
«Прилетіли ластівки» Надія Красоткіна
Вибились промінчики любенького сонця,
Прилетіли ластівки до мого віконця.
Сповнилися звуками сині небеса.
Ожила, засяяла вранішня краса.
Зацвіли черешеньки, вишеньки повсюди,
Зацвіли, мов квіточки, і зраділи люди.
Скоро, скоро літечко в край наш прилетить
І тепленьким дощиком все заплюскотить.
Задзвеніли ластівки край мого віконця,
Здійнялися весело в небо, аж до сонця.
Стільки в цьому радості, щирості й тепла,
Вся земля від щастячка гарно зацвіла.
А довкіл така краса — серденько чарує.
Звуки, форми, кольори — все людей дивує.
Хочеться летіти ввись, в сині небеса.
Зачаровує серця весняна краса.
«Ластівки» Наталя Забіла
Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.
Метушаться за віконцем клопітливі ластівки.
Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!..
Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:
— Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить?
Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть?
Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять!
Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!
Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!
— Це вони будують вміло для своїм маляток дім.
Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час.
Грудочки м’якої глини в дзьобах носять раз у раз.
Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі.
В нім лежатимуть яєчка у м’якесенькім кублі.
Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх!
Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.
Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать, —
так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.
А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш.
Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш…
— Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді!
Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?
— В теплий край тоді, далеко полетять усі пташки:
журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.
А як буде знов надворі тепло, весело, весна —
прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!