Вірш про соловейка можна використати для підготовки повідомлення про солов’я.
Вірші про солов’я
Вірш про соловейка Тараса Шевченка
Світає..
Світає, край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Ліна Костенко «Соловейко застудився»
Дощик, дощик, ти вже злива!
Плаче груша, плаче слива.
Ти періщить заходився,
Соловейко застудився.
А тепер лежить під пледом,
П’є гарячий чай із медом.
Андрій Малишко «Соловейку-солов’ю»
Соловейку-солов’ю
Я приспівочку зів’ю,
Свіжу та барвисту,
З золотого листу.
З того листу, що в долині,
На кленині, на калині,
На березовій корі,
На дубочку угорі.
Листя, листя, не шасти,
Соловейка
захисти
Од важкого грому,
Вітру-бурелому.
Од яркої блискавиці,
Щоб не сліпнули очиці,
Од дощу в світанки білі,
Од метілі-заметілі,
Холоднючої зими.
Вірші про солов’я на українській мові
Грицько Бойко «Соловейко»
Соловейко
Навесні,
Навесні
Сипле співи
Голосні,
Голосні.
Соловейку,
Щебечи,
Щебечи,
Мене співам
Научи,
Научи!
Заспіваєм
Ми удвох, Ми удвох,
Починаєм:
— Тіу-тьох,
— Тіу-тьох!
Анатолій Камінчук «СОЛОВЕЙКО»
Соловейку-соловію,
Прилети!
Я співати не умію
Так, як ти.
Соловейку, соловію,
Нумо, вдвох!
Слухай-но, як я умію:
— Тьох! Тьох! Тьох!
Ян Райніс «Cоловейко»
Кожен вечір слухаю,
Співи соловейка:
— Покажися, солов’ю,
Пір’я золоте!
Відповідав соловейко:
— Сам я — птаха сіра,
Птаха непримітна,
Голос — золотий.
Вадим Скомаровський «Солов’ї»
Дві доби, неначе лютий звір,
Море шаленіло і ревло.
Уночі — ні місяця, ні зір,
Вдень — імли холодної крило.
А на третій ранок шторм затих,
Зник туман і сутінки бліді.
Безліччю іскринок золотих
Сонце заблищало на воді.
Ось тоді знайшли ми на кормі
Двох напівзамерзлих солов’їв.
Видно, заблукали у пітьмі,
Як з чужих верталися країв.
Милі безпорадні солов’ї —
Дві сіренькі грудочки малі,
їх чекали пущі, і гаї,
І тепло весняної ріллі.
Ми по черзі дихали на них,
Годував їх крихтами моряк,
А вони в долонях шкарубких
Не могли зігрітися ніяк.
Та коли повіяло здаля
Пахощами рідної землі,
Ожили, майнули з корабля,
Щоб озватись піснею в гіллі.
Марія Познанська «Співай, соловейку!»
Аж гнеться калина від співу дзвінкого!
Це хто там співає? Не видно нікого.
Погляньте пильніш у калину рясну:
Ото соловейко стрічає весну.
Щебече, витьохкує, срібно сміється.
І де стільки сили у нього береться!
Такий же маленький, а як він співа,
Немовби до нас вимовляє слова.
Співа соловейко про сонце й хмаринку,
Про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.
А нам не наслухатись гарних пісень,
В садок під калину приходим щодень.
І дуже ми вдячні маленькій пташині.
Хоча вона взимку жила на чужині,
Та пісню принесла у рідний свій край…
Співай, соловейку, ще дужче співай!
«Соловейку» Леся Скорик
Соловейку, друже мій.
Маєш голос ти дзвінкий.
Гарний спів луна в долині,
соловей вернувся нині.
Витинає, в’яже трелі,
сумні пісні і веселі.
Непоказна сіра пташка
не павич і не папужка.
Зате голос, як дзвенить.
А павич сидить, мовчить.
То ж не пір’я і не врода,
а душа його, природа,
Спів чарують увесь світ.
Шанували дід і прадід,
Відколи й оце донині
Й ми шануємо пташину.
Й в небо весело зліта
чиста пісня солов’я.
Загадка про соловейка
Як почне він щебетати — Може всіх зачарувати!
І тваринок і людей
Вразить співом…