Вірш “Виходжу в сад, він чорний і худий…” Ліни Костенко розповідає про цінність моменту нашого життя. Це тільки зараз нам здається що воно плине повільно, бо знаємо що в нас ще все попереду, але насправді це не так. Життя коротке, мов блискавка. Миготнуло і щезло. Був молодий, бігав по садочку, а тут – раз, і вже ти з тростинкою сидишь на лавочці і тільки згадуєш чудові моменти. Життя уособлюється в саду.
“Виходжу в сад, він чорний і худий…” Ліна Костенко
Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.
В цьому саду я виросла, і він
мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.
І він спитав: – Чого ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?
А я сказала: – Ти мені один
о цій порі, об іншій і довіку.
І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.
Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами –
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова…
Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Виходжу в сад, він чорний і худий…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.