Повідомлення про вплив ідей філософів на розвиток мистецтва – дасть розуміння появи певних напрямків літератури, культурного розвитку.
Вплив ідей філософів на розвиток мистецтва
Артур Шопенгауер – уважав, що глибинною сутністю всього живого є ірраціональна егоїстична “світова воля”. Обгрунтувавши вимоги життєвих страждань, філософ попереджав про відсутність будь-якої можливості порятунку, окрім утрати волі до життя. Його концепція вплинула на розвиток декадентського мистецтва, яке, у свою чергу, стало підгрунтям одного з напрямів модернізму – символізму.
Згідно з “філософією життя”, одним із засновників якої був Фрідріх Ніцше, людина сама стає змістом і мірилом цінності всіх речей, оскільки сама є творцем і має можливість повірити у власну цінність”. Мислитель застерігав від безглуздих пошуків Божої допомоги, бо “померли добрі боги”, людина залишилася наодинці зі своєю могутністю та своїми слабкостями. Філософські висновки Ф. Ніцше багато в чому позначилися на творчості експресіоністів та футуристів.
Німецький філософ, проголосивши ідеї “смерті Бога” – “надлюдини”, яка є вільною від усталених моральних норм і керується “волею до влади”, розробив концепцію історико-культурного розвитку як безперервного чергування “діонісійської” ірраціональної та “аполлонівської” стихій. Ідеями Ніцше у звульгаризованій формі керувалася гітлерівська ідеологія.
Не менш вагомою була наукова концепція Анрі Бергсона, французького філософа, згідно з якого розум, що керується меркантильністю, може дати людям лише знання нижчого гатунку. Оскільки життя є ірраціональним, забезпечити вищі знання про нього може тільки інтуїція, раптове прозріння. Думки мислителя значною мірою вплинули на остаточне формування експресіонізму. А. Бергсон став засновником інтуїтивізму, критиком інтелектуального й аналітичного пізнання; він створив концепцію “життєвого прориву”.
Великий вплив на розвиток літератури модернізму мала психоаналітична теорія австрійського лікаря-психіатра Зигмунда Фрейда, який звернув увагу на існування підсвідомих механізмів у психіці людини (так званих “комплексів”). Філософ розглядав психіку людини як поєднання трьох елементів: природне “я” – носій плотських бажань – підсвідомість; раціоналістичне “я” – свідомість; моральне “я” – позасвідомість. Між усіма елементами особистості відбувається боротьба, жертвою якої є людина. Ця філософська й водночас психологічна концепція позначилася на розвитку сюрреалізму.
Карл Маркс (1818-1883) – німецький філософ, теоретик і діяч комуністичного руху; засновник марксизму – філософської, економічної, соціально-політичної теорії, яка була покладена в основу комуністичної ідеології, склала підмурівок соціалістичного реалізму.
Освальд Шпенглер (1880-1936) – німецький філософ; розробив концепцію культури як низки незалежних одна від одної, локальних, замкнених у собі культур, а також теорію протистояння “культури” і “цивілізації”.
Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955) – іспанський філософ та есеїст, провідник іспанського руху відродження; досліджував феномени “епохи мас”, розриву новаторського мистецтва з культурною традицією на початку XX ст.
Серен К’єркегор (1813-1855) – датський філософ; розвинув проблему сенсу людського життя у світі, що втратив стабільність. Він обстоював радикальну самотність людини, її свободу перед “загальним” – світом культури, визначаючи як основні параметри буття можливість вибору, страх і відчай.
Карл Гюстав Юнг (1875-1961) – австрійський філософ і пси-хоаналітик; спробував пояснити питання історії через призму позасвідомої діяльності людської душі. Йому належить обгрунтування наявності двох типів людської особистості – екстравертивного й інтровертивного обгрунтування терміна “самопізнання” як життєвої мети людини в оволодінні всім спектром власних можливостей, уведення терміна “індивідуація” для позначення погодженості психологічних структур душі. Бажання науковця зазирнути за межі набутого поколіннями досвіду, що зберігається в спогадах конкретного індивіда, сприяло перетворенню психоаналізу на філософію культури.