Хемінгуей біографія скорочено відомого американського письменника та журналіста викладена в цій статті.
Ернест Хемінгуей коротка біографія
Письменник народився 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк в штаті Іллінойс. Його батько був лікарем, а мати займалася вихованням дітей. З дитинства батько прищеплював йому любов до природи, в надії, що син піде по його стопах, і вивчатиме природознавство з медициною. Мати майбутнього письменника наполягала на заняттях музикою і навіть змушувала його співати в церковному хорі. Як він сам пізніше зазначав, музичного таланту у нього зовсім не було. У 12 років хлопчик отримав у подарунок від дідуся однозарядну рушницю, про що запам’ятав на все життя. Дружба між Ернестом і дідусем зміцнилася, і він часто згадував його в своїх творах. З тих пір полювання було головною пристрастю хлопчика.
Хемінгуей починає писати вже в шкільні роки. Крім цього, він був хорошим спортсменом, займався футболом і боксом.
Після закінчення школи в Оук-Парк, він поступив на роботу репортером в газету Канзас-Сіті. Незабаром він був мобілізований і відправлений на службу в Червоний Хрест в Італії. Через поганий зір він почав служити шофером, але незабаром переходить на передові позиції.
У липні 1918 року Хемінгуей був серйозно поранений осколками снаряда в обидві ноги. Коли він повернувся до Америки, то впродовж кількох років пропрацював репортером в канадській газеті.
В 1921 році одружується вперше і відправляється в Париж (Франція), в місто, про яке він вже давно мріє.
Перша збірка оповідань письменника «У наш час» вийшла в 1925 році. Через рік вийшов у світ роман «І сходить сонце», присвячений «втраченому поколінню». Тієї ж тематики була книга, що принесла світову популярність Хемінгуею — «Прощавай, зброє!» (1929).
За свою літературну кар’єру письменник не раз переживав творчу кризу. Так, наприклад, на початку 1930-х років наступив один з таких періодів і для особистісного розвитку Е. Хемінгуей відправився в тривалу подорож в країни Африки. У цих екзотичних країнах йому вдалося не тільки пополювати, але і знайти себе. В результаті він написав кілька нових оповідань і збірок: «Смерть пополудні» (1932), «Зелені пагорби Африки» (1935), «Сніги Кіліманджаро» (1936).
Одним з кращих творів, в якому намітився вихід із кризи, став роман «Мати і не мати» (1937). Кардинально новий період творчості пов’язаний з участю Хемінгуея в Іспанській революції, під час якої він був військовим кореспондентом. Цей досвід дав йому багато нових ідей для репортажів, нарисів та оповідань. Найбільшими творами того періоду стали п’єса «П’ята колона» (1938) і роман «По кому дзвонить дзвін» (1940). Черговий спад у творчості намітився під кінець Другої світової війни.
У 1949 році письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Там була написана повість » Старий і море » (1952).
У 1953 році Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море». Цей твір вплинув також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури в 1954 році.
У 1956 році Хемінгуей починає роботу над автобіографічною книгою про Париж 1920-х років — «Свято, яке завжди з тобою», яка вийшла тільки після смерті письменника. Він продовжував подорожувати і в 1953 році в Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу.
У 1960 Ернест повертається в Америку. Стає ясно, що страждає психіка Хемінгуея. Йому здається, що за ним стежать, він у постійній депресій. Письменника відправляють до психіатричної клініки, але лікування не має результату.
2 липня 1961 в своєму будинку в Кетчумі, через кілька днів після виписки з психіатричної клініки Майо, Хемінгуей застрелився з улюбленої рушниці, не залишивши передсмертної записки.
Через п’ятдесят років після смерті, на підставі Закону про свободу інформації, в ФБР був зроблений запит про Ернеста Хемінгуея. Відповідь: стеження було, жучки були, прослушка теж була. Прослушка була навіть в психіатричній клініці, звідки він дзвонив, щоб повідомити про це.
Також ви можете використати для підготовки до занять Хронологічну таблицю життя і творчості Хемінгуея.