“Хлопчик-Зірка” аналіз

План до 1 частини казки

План до 2 частини казки

2. Важкий шлях лісорубів додому

3. Падаюча зірка

4. Суперечка лісорубів про долю дитини

5. Зустріч з дружиною лісоруба, що взяв дитя

6. Красива, але жорстока зоряна дитина

7. Розваги Хлопчика-зірки

8. Ставлення Хлопчика-зірки до матері-жебрачки

9. Відмова від матері

10. Перетворення Хлопчика-зірки на огидну потвору

2. Розмова з птахами та звірами

3. На службі у злого чарівника

4. Три завдання злого чарівника

5. Порятунок Зайчика

6. Віддяка Зайчика

7. Допомога хлопчика жебракові

Собі на шкоду

8. Чарівне перетворення хлопчика

9. Відмова від володарювання через свій гріх

10.Зустріч з матір’ю та батьком і їхнє прощення

11.Добрий та милосердний правитель

1. Знайдена дитина

На білому снігу справді сяяла золота якась річ. Лісоруб підбіг, нагнувся, взяв ту річ і побачив, що тримає в руках згорнутий плащ із золотої тканини, дивовижно вишитий зірками. І він крикнув товаришеві, що знайшов скарб, який упав з неба, а коли той теж підбіг, вони присіли на снігу й почали розгортати плащ, щоб поділитися золотом. Та ба! В складках плаща вони не знайшли ні золота, ні срібла, ні взагалі будь-якого скарбу, а тільки мале дитинча, яке лежало і спало… І тоді один Лісоруб сказав другому:

– Ні, то було б лихе діло – залишити дитину, щоб вона замерзла тут на снігу, і хоч я бідар, як і ти, і ротів у мене своїх повно вдома, і в горшках порожньо, я все ж візьму його до себе, – якось виглядимо удвох з дружиною.

І він обережно взяв дитинча на руки, вкутав його в плаш, щоб не замерзло на лютому холоді, і почвалав з горба в село, а товариш його, ідучи поруч, все дивував­ся подумки з такої його дурості та м’якосердя.

2. Портрет Хлопчика-зірки

І з року в рік хлопчик гарнішав і гарнішав, а жителі села тільки дивувалися його красі, тому що всі вони були смуглолиці й чорняві, а цей мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене із слонової кістки, і золоті кучері – як пелюстки нарциса, і губи – як пелюстки червоної троянди, і очі – як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря.

3. Зверхній, зарозумілий

Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гордий, себелюбний і жорстокий. Дітьми Лісоруба і всіма іншими сільськими дітьми він гордував, бо ж вони, мовляв, низького походження, а він – шляхет­ного роду, адже походить від Зірки. І він потакав дітьми й називав їх своїми слугами.

4.Нелюдяний

Нечуйний до

Жебраків

Він не тільки не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік і всіх скривджених долею, а ще й кидав на них камінцями та проганяв на шлях, накрикував, щоб вони йшли просити хліба десь в інше місце, і жоден жебрак, крім хіба найвідчайдушнішого, не наважувався вдруге заходити в те село просити милостиню. Хлопець був ніби заворожений своєю казковою вродою і насміхався й глузував із нещасних та безпомічних.

5. Себелюбство

Себе ж любив, і часто влітку, коли стояли тихі сонячні дні, він лежав у священиковому садку біля кринички і посміхався собі з утіхи, милуючись своєю вродою.

6. Верховодить ровесниками

Біг до своїх ровесників і верховодив ними. А ті в усьому слухались його, бо він був гарний, прудконогий, умів танцювати, співати й грати на сопілці. 1 хоч би куди вів їх Хлопчик-зірка, вони стрімголов бігли за ним, і хоч би що наказував робити, вони все покірливо робили Так він верховодив ними в усьому, і вони стали такі ж немилосердні, як і він.

7. Жорстокість та знущання

І коли він виколював кротові очі гострим шпичаком з очерету, вони реготали, а коли жбурляв камінцями на прокаженого, вони реготали теж.

8. Гордість, невдячність

І він підійшов до жебрачки ближче і став кидати в неї камінцями та насміхатися, і вона з жахом дивилася на нього, і не могла відвести погляду. І коли це побачив Лісоруб, що обтісував колоди на току неподалік, то підбіг і став дорікати йому такими словами: – У тебе й справді кам’яне серце, і не маєш ти мило­сердя, бо що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї? А Хлопчик-зірка весь спаленів від гніву, тупнув ногою і сказав: – А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі. То правда, що не син, – відповів Лісоруб, – але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі.

9.Відрікається від матері

-Та коли побачив ту, що чекала на нього в хаті, він презирливо зареготав і мовив: – Ну, а де ж та моя мати? Я тут не бачу нікого, крім цієї бридкої старчихи. – Я твоя мати, – відповіла йому жінка. – Ти збожеволіла, як ти можеш казати таке! – гнівно вигукнув Хлопчик-зірка. – Ніякий я тобі не син, бо ти – бридка старчиха в лахмітті. Тож тікай звідси, і щоб я більше не бачив твого бридкого обличчя! Він наглухо
закрив своє серце, щоб її нарікання не проникли туди. – Якщо це правда, що ти моя мати, – сказав він – то краще б ти не приходила сюди й не ганьбила мене, адже я гадав, що моєю матір’ю була Зірка, а не якась старчиха, як ти кажеш мені. Тому забирайся звідси геть, щоб я тебе більш ніколи не бачив. На тебе навіть бридко глянути, і я радніше поцілую гадюку чи жабу-ропуху, ніж тебе.

10. Зміна зовнішнього виду

Він став схожий на жабу, а тіло його вкрилось лускою, як у гадюки.

11. Відчуття провини

Це, певне, така мені кара за мій гріх. Адже я відмовився від рідної матері й прогнав її геть, я посоромився її і вчинив жорстоко з нею. Тепер я піду й шукатиму її по всьому світу і не знатиму спочинку доти, доки не знайду її. – Ні, я жорстоко повівся з моєю матір’ю, і на покару за це мені послано це нещастя. Тому я мушу йти звідси і блукати по світу доти, доки знайду свою матір і виблагаю в неї пробачення.

12. Вибачення

Хлопчик-зірка похилив голову, заплакав і став проси­ти пробачення у всіх божих створінь та все йшов і йшов далі лісом, шукаючи тієї старчихи.

13. Приниження і страждання у пошуках матері

І коли він проходив селами, діти дражнили його й кидали на нього камінцями, а селяни, боячись, щоб від нього не пішла на зерно яка зараза, не пускали його навіть до клуні ночувати, наказуючи наймитам гнати його геть, і не було жодної людини, яка б зглянулася на нього. Не доводилося йому ні від кого чути й про бідну старчиху, свою матір, хоч блукав він по світу вже довгих три роки і не раз, бувало, йому ввижалося, нібито вона пішла поперед нього битим шляхом, і він кидався доганяти й гукав її, до крові збиваючи свої босі ноги об гостре каміння. Але він ніколи не міг наздогнати її, а люди, які жили при шляху, казали йому, шо їм ніколи не доводилося бачити таку чи схожу на неї жінку, і ще й потішалися з його горя.

Отак три роки блукав він по світу і ніде ніколи не зустрів ні любові, ні доброзичливості, ані милосердя; весь світ повівся з ним так само жорстоко, як він чинив у дні своєї гордині,

14. Слухняний раб злого чарівника

-У тім лісі, що неподалік від брами цього міста Гяурів, сховано три золоті монети: з білого золота, з жовтого золота і з червоного золота. Сьогодні ти мусиш принести мені монету з білого золота, а коли не принесеш, одержиш сто канчуків по спині. 1 поспішай якнайшвидше, а ввечері я чекатиму на тебе біля хвіртки мого саду. Гляди ж принеси біле золото, а то погано тобі буде, бо ти – мій раб і я заплатив за тебе ціну келиха солодкого вина.

15. У пошуках

Золота злого

Чарівника

Та мало втіхи зазнав він у тому лісі, бо хоч би де він ступив, скрізь перед ним уставали батоги шипшини з колючими шпичаками, і вогнем обпікала жалка кропива, і будяки кололи його своїми гострими, як кинджали, колючками, і Хлопчик-зірка набрався муки. До того ж він ніде не міг знайти монету з білого золота, про яку говорив йому Чаклун, хоч і шукав її від ранку до полудня і від полудня до заходу сонця. А коли стало заходити сонце, він повернув додому, вмиваючись гіркими слізьми, бо знав, яка на нього чекає кара.

16. Чуйність до

Чужої біди:

Допомога зайчику

Коли він уже виходив на узлісся, з хащів до нього долинув крик – здавалося, хтось кличе на допомогу. Забувши про своє горе, він побіг на той крик і побачив мале Зайченя, що потрапило в пастку якогось мисливця. І Хлопчик-зірка зглянувся на бідне Зайченя і звільнив його, промовивши до нього: – Сам я всього-на-всього раб, але тобі я подарую волю. А Зайченя відповіло йому так:

-Ти й справді подарував мені волю, а от чим я тобі за це віддячу? І Хлопчик-зірка сказав йому:

-Я шукаю монету з білого золота, але ніде не можу її знайти, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене дуже битиме. Іди за мною, – сказало йому Зайченя, – і я заведу тебе туди, куди тобі треба, бо я знаю, де захована ця монета і навіщо. Як ти вчинив зі мною, так я вчинив з тобою

17. Співчуття до

Знедоленого

Жебрака

Його обличчя закривав сірий полотняний каптур і його очі палали в прорізах, мов жарини, і коли він помітив Хлопчика-зірку, що підходив до брами, він ударив у свою дерев’яну миску і задзвонив у свій дзвінок, гукнувши йому так: – Дай мені монетку, а то я помру з голоду. Адже мене вигнали з міста і ніхто не змилується наді мною.- Як жаль! – вигукнув Хлопчик-зірка. – У мене тільки одна монета в гаманці, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене страшенно битиме, бо я його раб. Та прокажений доти благав його, доки Хлопчик-зірка змилувався над ним і віддав монету.

18. Жалість до жебрака

-А’ Хлопчик-зірка взяв монету з жовтого золота, поклав її в гаманець і хутко пішов назад до міста. Але прокажений знову побачив його, вибіг йому назустріч, упав на коліна й закричав:

– Дай мені монету, а то я помру з голоду. І Хлопчик-зірка відповів йому: – У мене в гаманці тільки одна монета з жовтого золота, і якщо я не принесу її моєму господарю, він поб’є мене і я зостанусь навіки у нього в рабстві. Але прокажений так благав його, що Хлопчик-зірка пожалів його й віддав йому монету з жовтого золота.

19. Милосердя.

Усвідомлення

Важкого

Становища іншої

Людини

А Хлопчик-зірка зайшов у печеру і в найдальшому кутку побачив монету з червоного золота. Він поклав її у свій гаманець і вирушив хутчій до міста, А прокажений, побачивши його, став посеред дорога і закричав, благаючи його: – Віддай мені монету з червоного золота, а то я помру з голоду. – Хлопчик-зірка знову пожалів його й віддав йому монету з червоного золота, сказавши: – Твоя біда гірша, ніж моя. А серце його стислося з туги, бо він знав, яка лиха доля на нього чекає.

20. Повернення

Зовнішньої краси;

Духовна краса

Але навколо нього зібралося так багато люду, що він заблукав і прийшов на широку площу, де стояв королівський палац. І ворота палацу відчинилися, і назустріч Хлопчикові-зірці поспішили священно­служителі та найбільші вельможі міста і сказали, вклонившись йому низько: – Ти наш володар, на якого ми давно чекаємо, і син нашого короля.

А Хлопчик-зірка їм відповів: – Я не королівський син, а син бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я вродливий, коли я знаю, що на мене гидко глянути? Тоді той, чий обладунок був прикрашений золотими квітами і на чийому шоломі замість гребеня був крилатий лев, підняв перед ним свого щита і крикнув: – Чому мій повелитель не вірить, що він гарний? Хлопчик-зірка глянув у щит. 1 що ж він побачив? Його обличчя знову було гарне, як колись, і вся його колишня врода знов повернулася до нього, тільки в очах він побачив щось нове, чого раніше ніколи в них не бачив.

21. Відречення

Від корони

Заради

Пошуків матері

Священнослужителі та найбільші вельможі впали перед ним на коліна й сказали: Було давнє пророцтво, що цього дня прийде до нас той, хто має володарювати над нами. Тож хай володар наш візьме цю корону і цей скіпетр і стане нашим королем, справедливим і милосердним. Але Хлопчик-зірка відповів їм: – Я не гідний бути вашим королем, бо я зрікся матері, що породила мене, і я доти не матиму спокою, доки не знайду її і не випрошу в неї пробачення. Тож відпустіть мене, бо я мушу далі йти по світу і не можу тут більше затримуватися, хоч ви й пропонуєте мені корону та скіпетр.

22. Прощення

Матері та

Батька

Серед людей, що товпились довкола сторожі, він побачив жебрачку, яка була його матір’ю, а поруч неї стояв той самий прокажений, що сидів був перед міською брамою. Крик радощів зірвався з вуст Хлопчика-зірки, і він побіг до жебрачки, і, впавши перед нею навколішки, обцілував рани на її ногах і омив їх своїми слізьми. Він низько схилив голову, аж до пилюки, і, ридаючи так, що, здавалося, його серце розірветься з болю, промовив такі слова: – Мати моя! Я зрікся тебе в дні своєї гордині. Не відштовхни мене в годину мого смирення! Я ненавидів тебе. Даруй же мені любов. Я був відцурався тебе. Прийми ж своє дитя… Проте жебрачка не відповіла йому й слова. І він простер руки до прокаженого й припав до його ніг, кажучи: – Тричі виявляв я до тебе милосердя. Ублагай же мою матір заговорити до мене. Але прокажений не відповів йому й слова. І він знову заридав і сказав: – Мати моя! Несила мені більше терпіти ці страждання. Даруй мені своє прошення і дозволь вернутися назад до лісу. І жебрачка поклала руку йому на голову й промовила: – Устань! І прокажений поклав руку йому на голову й теж сказав: – Устань! І він підвівся, глянув і – о диво з див! Перед ним були Король і Королева. І Королева сказала йому: – Ось твій батько, якого ти пожалів у біді. А Король сказав: – Ось твоя мати, чиї ноги ти омив своїми слізьми. І вони обняли й поцілували його, і повели його в палац та вбрали в дорогі шати, і наділи йому корону на голову та дали в руки йому скіпетр.

23.

Милосердний

Правитель

І став він правити містом, що стояло над річкою. 1 він був милосердний і справедливий до всіх. Він прогнав геть лихого Чаклуна, а Лісорубові та його дружині послав багато дорогих по­дарунків, а дітей його зробив вельможами. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами, і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим – одіж, і в його державі панували мир і достатки. Та правив він недовго. Надто багато зазнав він горя і надто тяжкі пройшов випробування – тож через три роки він помер. А після нього прийшов лихий володар.