Хто такі дворяни? Чим займалися дворяни? Відповіді на ці питання Ви дізнаєтеся у цій статті.
Хто такі дворяни?
Дворяни — це шляхтичі, що перебували на службі при магнатських дворах, виконуючи найрізноманітніші обов’язки, які нерідко дублювали служби королівського двору. Слово «дворянин», «дворянство» зустрічається з другої половини XVII ст. в значенні «челядин князя» .
У княжих грамотах XIII-XIV століть містяться перші згадки про служивих людей, що складаються при дворі князя і жалуваних за труди земельними наділами і золотою скарбницею. Земля давалася дворянину в тимчасове користування, але залишалася власністю князя. Тільки в XV столітті дворяни отримали право передавати землю у спадок або у придане.
У XVII столітті в період правління Петра I за дворянами утвердилася найважливіша привілея – володіння наслідним майном незалежно від служби. Права дворян офіційно проголошені 18 лютого 1762р. маніфестом Петра III. Остаточно вони закріплені жалуваною грамотою Катерини II в 1785 році.
У першій половині XIX ст. дворянство продовжує зміцнювати своє становище. Дворяни володіли 70% українських земель, у Західній Україні — 44 %.
Закон 1827 року надавав дворянам право створювати фабрики, заводи та майстерні не тільки в селах, як це було передбачено раніше, але також у містах.
У 30-50-х роках кількість дворян, які скористались цим законом, зростає. Переважно їхня діяльність зосереджувалася в Цукроварінні та гуральництві. Поміщики були також організаторами великих винокурних підприємств, що грунтувалися на комерційній основі. Вдаючись до підприємництва, частина дворянства України все більше обуржуазнювалася, хоча її зв’язки із застарілими структурами суспільства залишалися ще досить міцними.
Після селянської реформи 1861 року дворянство України, як і все дворянство Російської імперії, вступило у період кризи і розладу. Неспроможність більшої частини дворянства перебудуватися в нових економічних умовах привела до втрати ним на кінець XIX ст. значної кількості земель. Але цей факт ще не дає підстав для висновку про занепад дворянства.
За ним зберігаються всі права та привілеї, якими воно користувалося до реформи. Більш того, приймаються нові нормативні акти, що зміцнюють привілейоване становище дворянства. Так, дворянам було надано право кредиту в Дворянському банку і приватних земельних банках піл заставу земель, встановлювались премії за реалізацію сільськогосподарської продукції тощо. Пануюче місце займало дворянство і в державному механізмі. У створених за земською 1864 року та міською 1870 року реформами органах земського та міського самоврядування дворянству відводилося чільне місце. Дворяни очолювали училищні ради, визначали особовий склад мирових судів.
Закон 1889 року про земських начальників, які призначалися тільки з потомствених дворян, передавав їм всю судову і адміністративну владу на місцях. Розширюється мережа дворянських привілейованих навчальних закладів.
Дворянство складало більшість у земських установах. На початку XX ст. у складі губернських земельних управ налічувалося понад 90% дворян. Після заснування Державної думи і реорганізації Державної ради дворянські представники і тут не втратили своєї переваги над іншими станами.
Отже, дворяни — це знатні громадяни на службі при государі, чиновник при дворі; це звання передавалося у спадок.