Хто такі лемки? Повідомлення про лемків, їх історію, культуру, традиції.
Хто такі лемки?
Лемки – це етнографічна група українців. Мешкали в Карпатах (по обох схилах Східних Бескидів) між ріками Сяном і Дунайцем у межах сучасної Польщі, та на північний захід від ріки Уж у Закарпатті до ріки Попрад у Словаччині.
Назву лемків виводять від часто використовуваного ними в розмові слова “лем”, що значить “тільки” (лише); самі ж лемки називають себе Русинами або руснаками.
Назва лемки зустрічається в джерелах з XVI ст. Як вважає частина дослідників, вона надана сусідами лемків від поширеної у народній мові останніх діалектної частки лем (у значенні тільки, лише). Давніми предками лемків, як і бойків, вважається слов’янське плем’я білі хорвати, котре проживало в Карпатах і Прикарпатті. У княжі часи Лемківщина належала до Київської Русі, Галицького і Галицько-Волинського князівств (північна частина). Згодом цей край захоплювали і ділили між собою різні іноземні поневолювачі. Та найтрагічніше сталося вже у наш час, коли після другої світової війни внаслідок злочинного зговору між урядами Польщі і Радянського Союзу корінне населення північної Лемківщини було вирване з прадідної землі і насильно депортоване у північно-західні воєводства Польщі та в Радянську Україну.
Але при всій винятковій складності історичної долі, багатовікових асиміляційних потугах сусідів, які, до речі, продовжуються й досі, лемки стійко захищали і захищають свою самобутність, поряд з етнографічною самоназвою неодмінно вживають етнонім русини, в новіший час – українці, яким підкреслюють історичну приналежність до східнослов’янської спільності й органічну етнокультурну єдність з українським народом. Основними опорами у збереженні себе як етнографічної групи українського народу були народна мова лемків – один із діалектних підрозділів української мови, традиційна побутова культура і релігія.
Територія розселення лемків – Низькі Бескиди – сприятливіша, ніж у східних сусідів – бойків, для хліборобства. Воно вважалося основним на Лемківщині і щодо структури, асортименту культур, традиційної агротехніки, знарядь тощо, мало чимало спільного з бойківським рільництвом. У скотарстві також переважала велика рогата худоба, але лемки більшою мірою, ніж бойки, займалися випасом овець. Були поширені різні домашні промисли: обробка дерева, каменю, вовни, ткацтво, гончарство, виготовлення дерев’яного посуду тощо. Малоземеллям зумовлювалися в минулому виходи на заробітки і численна еміграція лемків за океан.
Для Поселень лемків характерна скупченість у долинах рік і річок та здебільшого одновулична забудова. Традиційний селянський двір складався з довгої хати, яка одним дахом об’єднувала всі основні житлові й господарські приміщення (хата, сіни, комора, стайня, стодола – “боїще”). Рідше зустрічався селянський двір кількабудинковий. До середини XX ст. в архітектурі й інтер’єрі житла лемків збереглися архаїчні елементи: зрубне будівництво, замазування щілин між вінцями зрубу і забілювання їх, велика курна піч, гряди (балки-по-лиці попід стелею) у хаті, глинобитна долівка, чотирисхилий дах, покритий житніми сніпками (“жупами”).
Народне вбрання відзначалося простотою і локальними своєрідностями в різних частинах і місцевостях Лемківщини. Спільним для нього є те, що воно виготовлялось здебільшого з матеріалів домашнього виробу. Характерні компоненти традиційного одягу лемків: коротка безуставкова жіноча сорочка (“чахлик”), чоловіча з розрізом на плечах (“опліча”), спідниці (“фартухи”) – для дівчат з кольорової тканини, для старших жінок – з чорної, запаски в дрібні зборки (“збиранки”), вузькі чоловічі штани, синя камізелька (“катанка”, сердаки з білої вовни (“гуня”), коричнева сукняна куртка – “гунька”, довга прямоспинна чуга (“чуганя”) з великим коміром, оздобленим довгими китицями (“свічками”). Взуттям служили шкіряні постоли (“кербці”) або чоботи.