Персонажі “Я (Романтика)” та їх Цитатна характеристика наведена в цій статті.
Микола Хвильовий “Я (Романтика)” головні герої
Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору – “усе це різні кінці душі” одного й того самого “Я”, які символізують різні боки свідомості головного героя.
Голова “чорного трибуналу” (фанатик з роздвоєною душею). Я – главковерх чорного трибуналу революції, зовсім чужа людина, бандит за однією термінологією, інсургент – за другою. Інсургент “Я” – образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата, на ставленні “Я” до інших постатей, виведених у творі: тамуванні відрази, виправданні того, що не можна виправдати в собі і в інших – “Я думаю: так треба” (“Я” – “м’ятежний” син – “чекіст, але й людина”, комунар, що у вогні фанатизму вбиває рідну матір і відтоді вже остаточно не людина, а тільки чекіст).
| “Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я”, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.” |
Мати – Марія – Божа й вселюдська мати – центральний гуманістичний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення
| “Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.” |
Доктор Тагабат – “людина з холодним розумом і каменем замість серця”, безглуздо жорстокий п’яниця й людожер. Доктор Тагабат – біла лисина, надто високий лоб, з холодним розумом і каменем замість серця, мій безвихідниі хазяїн, мій звірячий інстинкт, злий геній.
| “Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму – вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: – у дегенерата – низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки.” |
| “Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, ? цеж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. Коли доктор? злий геній, зла моя воля, тоді дегенерат є палач із гільйотини. Так, це був незамінимий вартовий: не тільки Андрюша? i ми грішили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції, i тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних.” |
Андрюша – людина з нормальною психікою, “чекіст мимоволі”. Андрюша – розгублене обличчя, тривожний погляд, квола воля, невеселий комунар, коли треба розписатись, завше мнеться і ставить незрозумілий житейський ієрогліф, з тремтячим непевним голосом, усе поривається щось сказати, чудний комунар, наївно каже.
| “Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека”, проти його кволої волі.” |
Дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів). Дегенерат – вірний вартовий на чатах із дегенеративною будівлею черепа, трохи безумні очі, низенький лоб чорна копна розкуйовдженого волосся, приплюснутий ніс, нагадує каторжника, мусив бути у кримінальній хроніці палач із гільйотини, якому Я складав гімни; солдат революції, тільки тоді йшов з поля, коли танули димки.
Кожен з них це певний психологічний стан головного героя, що здатен змінюватися іншим.