“Євшан-зілля” аналіз твору – тема, ідея, жанр, художні засоби, переказ, композиція, історія створення описані в цій статті.
“Євшан-зілля” аналіз
” Євшан-зілля ” – поема Миколи Вороного, написана у Полтаві у 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам’ять. Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння.
Жанр “Євшан-зілля” : ліро-епічний твір, поема.
Тема “Євшан-зілля” : зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина, який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за допомогою євшан-зілля.
Ідея “Євшан-зілля” : возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї.
Основна думка:
1) щастя можна знайти тільки на рідній землі;
2) “…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають”.
3) Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
ніж в землі чужій, ворожій
в славі й шані пробувати.
Композиція “Євшан-зілля”
– Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний “…зацурали, занедбали…”.
– Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за допомогою гудця повернути єдину дитину на Батьківщину.
– Кульмінація: хлопець згадав рідний край за допомогою євшан-зілля.
– Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому.
Художні засоби “Євшан-зілля”
- Епітети :слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля; Метафори: Оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш Порівняння : наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів; Риторичні питання і звертання : Україно! Мамо рідна!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось? Синоніми: Зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш.
Короткий зміст “Євшан-зілля”
Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька.
Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: “…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!” Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ – “широкий, пишнобарвний і квітчастий”.
Історія написання “Євшан-зілля”
Доля України, проблема історичної пам’яті її народу турбувала поета повсякчас, у 1895 році він написав прекрасну зворушливу поему “Євшан-зілля”. Цей твір – авторська інтерпретація дуже давньої легенди, про яку М. Вороний дізнався з Іпатського літопису.
Автор її не просто переповідає, а переосмислює поему в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю. Поема переносить нас у часи існування Київської Русі, під час князювання Володимира Мономаха.
В поемі “Євшан-зілля” проблема, яку піднімає автор, є актуальною і сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди пам’ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю і піснею, чесною звитягою і милосердям до скривджених.