Зачарована Десна – автобіографічна повість, спогади Олександра Довженка про дитинство в рідному селі на Чернігівщині. Твір сповнений тонкого гумору. Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.
Аналіз твору “Зачарована Десна” проведемо в цій статті – визнчемо тему та ідею, розгдянемо головних героїв, проблематику та сюжет повісті.
“Зачарована Десна” аналіз твору
Рік написання: 1957
Жанр “Зачарована Десна”: автобіографічна кіноповість (“автобіографічне кінооповідання”)
Тема “Зачарована Десна”: щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело його духовності й мистецького таланту.
Ідея “Зачарована Десна”: заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою.
Головні герої “Зачарована Десна”: Два ліричні герої – Сашко та Олександр Довженко, мати Одарка Єрмолаївна, батько Петро Семенович, дід Семен, прадід Тарас, прабаба Марусина.
Композиція “Зачарована Десна”: твір можна поділити (умовно) на новели “Город”, “Хата”, “Смерть братів”, “Смерть баби”, “Повінь”, “Сінокіс”, “Коні”, “До школи” плюс ліричні та публіцистичні відступи.
Проблематика “Зачарована Десна”:
- Природа і людина Шлях народу та людини до щастя Прекрасне й потворне в житті Покликання, сутність людини Роль праці в житті людини Добро і зло Життя і смерть
Особливості твору “Зачарована Десна”:
- Наявність двох ліричних героїв Фрагментарність, швидка зміна “кадрів” Народний гумор Вживання різноманітних художніх засобів
Сюжет “Зачарована Десна”
Твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій – сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія – це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план – ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).
“У цьому нарисі автобіографічного кінооповідання автор поспішає зробити відразу деякі визнання: в його реальний повсякденний світ, що не день частіше починають вриватися спогади”.
1) Опис городу. “До чого ж гарно й весело було на нашому городі”.
2) Мати, дід Семен, прабаба Марусина.
3) Маленький Сашко повиривав моркву.
4) Поновлення втраченої святості, шанування дорослих людей Захарко.
5) Сашко в човні.
“Як неприємно, коли баба клене, або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку… Неприємно дивитися на великий вогонь, а от на малий – приємно. Приємно знайти в трав пташине кубло…”
“Але більш за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку музику я любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси”.
6) Одночасна раптова смерть чотирьох братів.
7) Опис батька.
“Багато я бачив гарних людей, ну такого, як батько не бачив. Одне, що в батька було некрасиве, – одяг. З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів”
8) Народження сестри і смреть прабаби в один день.
“Закрились всевидящі вічки, ущухла народна пристрасна її творчість”.
9) Старці у дворі.
“Мати боялась і ненавиділа старців, але подавала їм завжди щедро. Вона іула гонориста, і їй дуже хотілось, аби хоч сліпі вважали її за багату”. Батько ненавидів всякий нестаток. Навіть слово „бідність” ніколи не вживав до своєї особи. Замість „моя бідність” міг сказати „моє багатство наприклад: „Моє багатство не дозволяє купити мені нові чоботи”.
10) Повінь на Великдень.
“Жили ми в повній гармонії з силами природи… Як ми з батьком рятували людей, про це можна написати цілу книгу”.
“Ярема Бобир, наш родич по дідовому коліну, знав прикмети до всіх природних явищ. Особливо вірив у мишей”.
11) Про село.
“Загинуло й щезло геть з лиця землі моє село не від води, а від вогню. Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними.. “
12) Про призначення митця. “Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам’ятати, що митці покликані народом для того, щоб показувати світові, що життя прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ”.
13) Косовиця.
“Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на доргоу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх”.
14) Бійки на косовиці (реальні й уявні). Зустріч з “руськими” людьми. Батько Сашкові про національну належність (ми мужики, хахли).
“Погодою у нас на сінокосі років з півтораста завідувала ворона”.
“Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Він навіть не був добрим хлібором. Але, як і кожна майже людина, мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що забули його прізвище і звали його Самійло-косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю”.
15) Лев на березі Десни.
16) Про домашніх тварин: пес Пірат, один кінь Мурайи другий Тягнибіда. Уявна розмова коней.
17) Колядники в хаті.
“Молодець Сашечко та по торгу ходив…”
18) Сашко з батьком у вчителя Леонтія Созоновича Опанасенка (старий, нервовий, сердитий). “Не развитий!” – промовив нерозумний учитель”
19) Ліричний відступ.
“Ні. Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм”. Сучасне завжли на попозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане для них колись минулим у велику добу комунізму!”
“Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду…”
“Зачарована Десна” критика
Критик Л. Новиченко: “Зачарована Десна” – “найвидатніша в сучасній літературі розповідь про те, від яких духовно-поетичних “берегів” відчалюють народи – і разом із ними їхні художники – на переломі нової епохи, що вони беруть від свого історичного “дитинства” у майбутнє і що залишають у минулому”.
Дуже точно визначив зміст кіноповісті Максим Рильський: “Зачарована Десна” – це задушевна лірична сповідь, по вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорботним минулим і з її великим і радісним майбутнім”.
Літературознавці про твір. Саме спогади, у яких “перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих”, визначають сповідально-ліричну тональність кіноповісті. Адже людина, яка пригадує минуле, як правило, вибирає з нього найяскравіші епізоди, найбільш вражаючі штрихи й деталі, що збереглися в пам’яті. Вони постають в особливому освітленні – піднесеному, романтичному…
Важливу роль у структурі твору відіграє оповідач – маленький хлопчик Сашко. Це дало авторові змогу передати найщиріші почуття, сумніви, вагання, захоплення, страхи дитини, яка так безпосередньо реагує на все, що її оточує. Дід Семен бачиться хлопцеві “в старих срібнофольгових шатах”, а річки й озера Сашкового дитинства видаються йому найкращими у світі. Буйна фантазія хлопця малює навіть лева на берегах Десни…
Колоритні постаті батька, діда, а ще баби, матері, дядька Самійла – косаря, Тихона Бобиря – мисливця освітлюють “святість босоногого дитинства”, яке вже ніколи не вернеться, як і краса рідного краю. З трепетною закоханістю змальовує О. Довженко у своїх спогадах нічне зоряне небо, повінь, сіножать, зачаровану Десну, буяння городу.
Таким постає казково-хвилюючий світ дитинства, поетична душа дитини (Н. Бернадська).