Островів з такою назвою ви не знайдете на сучасних географічних картах. Та все ж вони існують, хоча називаються тепер інакше.
Поглянете на карту: у східній частині Тихого океану, під самим екватором, на відстані тисячі кілометрів від побережжя південноамериканської республіки Еквадору, якою вони належать, розташований архіпелаг з 16 вулканічних островів площею в 7800 кв. км., названі Галапагосськимі, тобто Черепашачими ("галапагос" в перекладі з іспанського означає "черепаха"), через величезну кількість великих морських черепах, які водилися на цих островах, коли їх відкрили європейці.
Перші люди попали сюди, як це частенько траплялося за часів великих географічних відкриттів, завдяки випадковості. Це була експедиція іспанського єпископа Томазо де Берланга, який 23 лютого 1535 р. відплив з порту Панама до берегів захопленого силами Франциска Пізаро Перу.
Тиждень мореплавці пливли на південь уздовж берегів материка, але раптом попутний вітер стих, настав штиль, і сильна течія понесла безпорадну каравелу на захід, на простори океану, не дивлячись на всі молитви зляканих забобонних моряків. За два тижні в команди закінчилися запаси прісної води, і над нею нависнула загроза неминучій загибелі. І тут несподівано з’явилася якась невідома земля. І хоч це був лише кам’янистий незаселений острів, порослий кактусами, саме він і врятував команду від спраги. Берлангу, який перший провів дослідження цього і деяких інших островів, були зобов’язані його сучасники відомостями про унікальну фауну – великих морських черепах, морських і сухопутних ящірок-ігуан, птиць, які не уміють літати і тому подібне
По невідомих причинах єпископ не привласнив назву відкритому їм незаселеному архіпелагу. Лише декілька пізніше це зробив за нього капітан Дієго де Рівандейра, що охрестив його Лас Енкантадас, тобто "Зачаровані острови". Чому? У нинішніх географів із цього приводу свої пояснення.
По-перше, навіть у наш час, користуючись сучасними навігаційними приладами, в зимовий час нелегко добратися сюди морською дорогою. Річ у тому, що холодна течія Гумбольдтово, входивши в прогріті сонцем тропічні океанські води, викликає великий випар, через що тривалий час острова надійно приховані густою пеленою туману. Це і робить їх у той час невловимими.
По-друге, саме тут і ніде більше збереглися, як ми вже говорили, представники унікальної фауни, які давно вже зникли в інших місцях нашої планети.
Називали острови ще і архіпелагом Колону на честь першовідкривача американського континенту Христофора Колумба. Сучасна ж назва – Галапагос – вперше ввів в 1574 р. голландський картограф Абрам Ортеліус.
Галапагоси зацікавили всюдисущих в ті часи піратів. Тут вони знайшли зручний притулок, де можна було спокійно ділити і ховати видобуток, ремонтувати кораблі і запасатися смачним м’ясом черепах і тюленів.
Тому з історією Галапагосов пов’язані імена багатьох відомих піратів. Серед них пірат-учений Уїльям Дампір і Вуд Роджер, який в 1709 р. привіз сюди відомого Олександра Селькирка з незаселеного острова. "Користувалися" Галапагосамі також Едвард Девіс, Лайонель Уофер, Амбро-іс Коулі та інші. Услід за піратами значну увагу до архіпелагу проявили і промисловці-китобои. Вони по-по-хижацьки полювали тут за черепахами і тюленями, після чого поголів’я їх різко зменшилося.
Проте широко відомим цей відособлений архіпелаг став лише в середині минулого століття після відвідин Чарльза Дарвіна на кораблі "Бігль" і публікації ним книги "Походження видів". 12 лютого 1835 р. Галапагосськие острови були офіційно включені до складу Республіки Еквадору.
Галапагосськие острови мають вулканічне походження. Тут налічується 17 вулканів заввишки від 300 до 17000 метрів. Найвищий серед них Альбемарл знаходиться на острові Ісабель. Багато островів кам’янисті і майже позбавлені рослинності, а тому і незаселені. Не дивлячись на те, що Галапагоси розташовані під самим екватором і тут вічне літо, вони відрізняються не дуже жарким кліматом. Середня температура повітря не перевищує 23 гр.З. Не дивуйтеся: це пов’язано з холодним перебігом Гумбольдта, що протікає тут. До того ж, порівняно холодне повітря над сушею швидко нагрівається і вбирає в себе вологу, замість того, щоб віддавати її. Саме тому земля на островах така ж суха, як і на берегах Чилі або Перу, які омиваються цією течією.
Дощі ж випадають лише з грудня по березень, адже в цей час з Гумбольдтовим течією, відгалуженням, що є, холодного Перуанського, зустрічається тепла течія, яка личить сюди з північного заходу. Іспанці назвали його Ель Ніньо, тобто "Дитя". Воно досягає Галапагосов в Різдво і приносить осідання і пелену туману. Саме у цей період берега "Зачарованих островів" на короткий час одягаються свіжою зеленню. Велику ж частину року клімат островів посушливий, і води тут завжди не вистачає. Тому біля кожного з будинків нечисленного місцевого населення (близько 2000 чоловік), що живе лише на деяких островах, обов’язково коштує цистерна, в яку збирається дощова вода, використовувана як для пиття, так і для побутових потреб. Зараз тут вирішується питання про забезпечення жителів опрісненою морською водою, яку отримуватимуть, використовуючи сонячну енергію.
Зі всього сказаного ви можете зробити вивід, що острови Галапагосськие – малопривлекательние, негостинні, кам’янисті, з бідною рослинністю у вигляді кактусів. Все вірно, і в той же час цей загублений в океані архіпелаг притягує до себе неослабну увагу учених-природознавців. Річ у тому, що тут зберігся унікальний рослинний і тваринний світ. Саме тому щасливими назвав їх Чарльз Дарвін. І ця унікальність перш за все полягає в тому, що тут, на самому екваторі, тісно уживаються представники флори і фауни тропіків і заполярних широт. Ліани і мохи, папуги, пінгвіни і полярні чайки, мешканці холодних вод тюлені, морські леви і гігантські тропічні морські черепахи і ін. На жаль, гігантських морських черепах з панцирями, діаметр яких більше метра, збереглося небагато, із-за необмеженого полювання на них у минулому.
Виділяються також сухопутні і морські ігуани, родичі древніх ящерів, скелети яких демонструються в музеях. Не дивлячись на свою здавалося б хижу зовнішність, це виключно мирні тварини. Вони харчуються лише рослинною їжею.
На Галапагосах у зв’язку з їх ізольованістю тривалий час були відсутні хижаки. Та і люди з’явилися тут лише 400 років тому. Тому такі довірливі представники тваринного світу. На черепахах, за бажання, можна їздити верхи, морські леви дозволяють себе гладити, ігуани буквально повзають по ногах, не говорячи вже про пінгвінів і інших птиць, які часто намагаються витягнути шнурки з взуття для облаштування свого гнізда.
Жителі далекої і холодної Антарктиди пінгвіни, вочевидь, добралися сюди як "пасажири" айсбергів, які відривалися від крижаного материка. Причому за багато століть перебування тут вони стали дрібнішими. Дорослі птиці досягають лише 50 см і важать всього 2 кг Втратили здатність літати і великі галапагосские баклани і дарвинови в’юрки. Галапагоси стали їх останнім притулком на Землі.
На жаль, велика шкода місцевій фауні нанесли завезені сюди тваринні: собаки, кішки, свині, кози. Багато хто з них здичавів і розмножився.
Аби врятувати унікальну місцеву природу, острови Галапагосськие з 1959 р. оголошені Національним парком. Учені встановили тут жорсткий режим і обмежили кількість відвідувачів. Туризм вирішується лише на окремих островах, да і то по певному маршруту. Такі природоохоронні заходи заслуговують на усіляке схвалення. Їх непогано хоч би частково запозичити для охорони природи в інших унікальних заповідниках.