«Зарізана голубка й водограй» аналіз вірша
Вірш «Зарізана голубка й водограй» Написаний 1914 під впливом подій Першої світової війни. Вірш був надрукований за півроку до смерті Г. Аполлінера, у квітні 1918 р., в збірці «Каліграми. Вірші Миру і Війни». Поет сприйняв війну як всесвітній апокаліпсис, що поставив під загрозу життя людства. Тому він відгукнувся на трагічні події схвильованим ліричним монологом, сповненим невимовного болю й глибокої тривоги за теперішнє і майбутнє.
Твір побудовано за принципом Антитези : з одного боку, природне життя — голубка, водограй, люди, а з іншого – кров і насильство.
…олеандри всі в крові
І сонце ранене в траві
На багрянистім горизонті
(Переклад М. Лукаша)
«Ранене» сонце на «багрянистім горизонті» стає Символом загальної трагедії й надає твору попереджувального характеру – автор застерігає людство від небезпеки самознищення.
Вірш має Форму звернення до сучасників, яких розкидала по світу війна або забрала до себе смерть. Поета хвилює доля дівчат, що розцвітали для життя й кохання, але їм не судилося бути щасливими.
О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Мареє
Єтто Лорі
Анні і ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю
Та біля водограю
Що плаче й кличе
Голубка маревіє
Антитеза, побудована на паралелізмі (убиті — розквітлі), з особливою силою підкреслює протиприродність війни. Риторичне запитання: «Де ви дівчата Я вас питаю» залишається без відповіді. Образ водограю набуває значення символу скорботи, гіркого жалю з приводу передчасної смерті молодих. Печаль душі не виплакати, як не може скінчитися вода у водограї. Внутрішня емоційна напруга зростає у другій і третій строфах, де згадуються друзі поета.
Душа моя в тремкій напрузі
Де ви солдати мої друзі
Де ви Бійї Даліз Реналь
Печальні ваші імена
Як у церквах ходи луна
Звертання до друзів теж залишається без відповіді, бо мертві не можуть говорити. І знову «рида водограй», а «душа ятриться з непокою». У четвертій строфі виникає слабка надія: «А як вони іще живі десь б’ються на Північнім фронті», однак її заступає образ закривавленого сонця.
У кінці вірша поєднуються глибокий трагізм і віра поета у можливість спасіння людства. Олеандри «всі в крові», але сонце не померло, воно — «ранене», а значить, його, як і світ, ще можна врятувати.