Вірш “Заворожи мені, волхве…” Ліни Костенко вражає щирим уболіванням за долю культури українського народу. У ній Ліна Костенко стверджує, що всюди повинна панувати правда.
“Заворожи мені, волхве…” Ліна Костенко
“Заворожи мені, волхве!
Заворожи мені, волхве…”
Сидить по мавпі на зорях, на місцях.
Респектабельні пілігрими
в комфортних “Волгах”
“ходять” по шевченківських місцях.
Вербують верби у монографії.
Вивчають біо – і гео-графію.
Полюють в полі на три тополі…
А цікаво, багато б із них потрафили
пройти шляхами його долі?
Давайте чесно,
не кнопки ж ми й не педалі.
Що писав би Шевченко
в тридцять третьому,
в тридцять сьомому роках?
Певно, побувавши в Косоралі,
побував би ще й на Соловках.
Загартований, загартований,
прикиданий землею, снігами, кременем
досі був би
реа
білі
тований.
Хоч посмертно, зате – своєвременно.
Звісило з трибуни блазенський ковпак
забрехуще слово.
Було так, було так, було так, було так…
А може, було інакше?
“Чуєш, батьку?
Чую, синку!..”
Пропадали ж люди ні за гріш.
Передсмертно лаявся Куліш.
Курбас ліг у ту промерзлу землю!
Мовчимо.
Пнмося у багет.
Як мовчанням душу уяремлю,
то який же в біса я поет!?
Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.
Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша “Заворожи мені, волхве…” Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.