Справжньою прикрасою нашої планети є її всілякий зелений світ – трави, чагарники і дерева різних видів, різною, навіть рекордною, висоти. Саме до таких "рекордсменів" належать відомі австралійські евкаліпти – зелені гіганти, без яких, як і без акацій і кенгуру, Австралія, напевно, не була б Австралією. Евкаліпти є невід’ємним складовим елементом в цілому небагатого лісу, який подекуди покриває цей материк. Окремі зелені гіганти перевищують навіть висоту 100 м, із стволами понад 30 м в обхваті і 8 м завтовшки. Справжні "хмарочоси", лише зелені. Зрозуміло, висота евкаліптів різна, адже їх налічується понад 300 видів. Цікаво, що батьківщиною одного з найбільших евкаліптів на Землі є найменший материк – Австралія. Цікаво також, що і само назва цього дерева не відповідає дійсності. "Евкаліпт" в перекладі з грецького означає "я добре покриваю", тобто даю велику тінь. Якраз навпаки.
Відсутність тіні під густими гілками евкаліптів пояснюється особливостями розміщення їх вузьких листочків, які завжди звертаються до сонця не всією поверхнею, а ребрами. Через це сонячні промені проходят крізь листя, як крізь жалюзі.
Евкаліпти – вічнозелені дерева. Вони не скидають свого зеленого вбрання щорік, як інші рослини, але замість цього як би "роздягаються", тобто скидають… кору. Відбувається це звичайно в серпні (у південній півкулі це лютий). Стволи дерев в цей час стають дуже гладкими, яскраво-жовтого або блакитного кольору. Незабаром на них наростає нова кора.
Евкаліпти дуже корисні дерева. Зростають вони швидко: вже в перший рік досягають 2-3 м висоти, а в п’ятирічному віці – 12 м при товщині ствола до 20 див. У цей період вони придатні для виготовлення телеграфних стовпів і балок. А в 20 років один гектар евкаліптового лісу здатний дати до 800 куб. м коштовної деревини. Такого її кількості не може дати жодна з відомих порід дерев навіть за 120 років. У 35 років евкаліпт досягає параметрів двохсотлітнього дуба.
Завдяки надзвичайній твердості, деревина евкаліпта користується світовою славою. Її широко використовують при будівництві гребель, судів і різних інших споруд, де потрібна довговічність матеріалів. Застосовують при виготовленні залізничних шпал, меблях, спорудженні будинків. Деревина евкаліпта майже не гниє, в ній не заводиться шашіль. Багато зусиль потрібно докласти, аби підпалити евкаліпт, але деревне вугілля, отримане з нього, не має рівного в світі по своїх властивостях. Багато видів евкаліптів містять дубильні речовини для обробки шкіри.
Це далеко не все корисні властивості цих дерев. Як правило, квіти австралійських рослин не мають жодного запаху, але у них дуже запашне листя. Не виключення з цього правила і евкаліпт. У його листі міститься велика кількість коштовного ефірного масла (з 36 кг листя отримують півлітра масла), яке своїм запахом нагадує лимон. Воно широко застосовується в медицині, а також при виготовленні мила, одеколону, лаків і ін.
Евкаліпти люблять вологий грунт, а тому зростають головним чином поблизу озер, річок або морського побережжя.
Але зі всіх властивостей цього дерева, мабуть, найкоштовнішим є – дивна здатність осушувати грунт, завдяки чому евкаліпт відомий як "дерево-насос". Його широко розвинена коренева система викачує із землі величезна кількість вологи, яка випаровується через листя. Це, безумовно, є ще одним парадоксом: найбільш вологолюбне дерево планети зростає на її найпосушливішому материку. Підраховано, що лише один гектар евкаліптового лісу випарює за рік приблизно 12 млн. літрів води, тобто більше мільйона відер. Тому під покровом евкаліптів не зростає жодного кущика, жодної травички. Ці природні насоси швидко осушують довколишню місцевість, а заразом знищують малярійних комарів. Ось чому багато евкаліптів насаджують в країнах різних частин світу з підвищеною вологістю повітря. Немало цих "зелених австралійців" насаджено і серед боліт Колхіди в Грузії. Де ще недавно не могла ступити нога людини, шумлять великі евкаліптові ліси. Разом з хиткими болотами зникли і малярійні комарі, які були страшним бичем Західної Закавказзі. Нині осушені родючі землі вологих субтропіків використовуються для вирощування коштовних субтропічних сільськогосподарських культур.
Не поступаються по висоті австралійським евкаліптам хвойні дерева Північної Америки – секвойї. Високі з них також досягають понад 100 м, але при цьому стволи у них значно товщі. Так, наприклад, одне з таких дерев мало в обхваті 46 м і 15 м в діаметрі.
Секвойї належать до "живих копалин". Вони були поширені по всій Північній півкулі, у тому числі і на півдні Східної Європи ще в дольодовиковий період. Під такими деревами колись прогулювалися гігантські ящери – бронтозаври і динозаври, а на гілках відпочивали предки сучасних птиць – птеродактилі.
Секвойї збереглися на Землі лише в штаті Каліфорнію (США), на західних схилах гір Сьєрра-Невада. Середній вік цих дерев, як і евкаліптів, 3-4 тисячі років, а за підрахунками річних кілець на пні однієї спиляної секвойї був навіть виявлений рекордний вік – 4830 років! До речі, звалити такого гіганта дуже важко. Одну секвойю пиляли семиметровою пилою впродовж 17 днів. Для перевезення її було потрібно 30 великих залізничних платформ.
Відомі випадки, коли на пні гігантської секвойї розташовувався танцювальний майданчик. На ній вільно розмістилися оркестр з 4-х чоловік, 16 танцюючих пар і ще 12 глядачів.
Інколи в дуплах секвойь влаштовувалися сувенірні магазини, а в одному навіть був обладнаний гараж. У одному з музеїв Нью-Йорка виставлена частина ствола величезної секвойї, яку спиляли в Каліфорнії. Вона має 75 м в обхваті. Усередині обладнаний зал, де вільно розміщується 150 чоловік.
На відміну від евкаліптової, деревина секвойї легка, проте вона теж не гниє і, свого часу, широко використовувалася в будівництві. Це привело майже до повного знищення секвойї. Нині невелика кількість гігантів охороняється законом в заповідниках. Тут кожному з дерев привласнено власне ім’я. Найбільша секвойя називається "Засновником" (112 м висоти). Є тут також "Аврам Лінкольн", "Генерал Шерман", "Гордість лісу" та інші.
Цікава історія загальної видової назви цих незвичайних зелених велетнів. Спочатку їх називали каліфорнійськими соснами або мамонтовими деревами, оскільки кінці віток у них, заломлені догори, нагадують бивні цих тварин. Підбираючи наукову назву дерева, шведський ботанік Карл Лінней в 1859 р. назвав його ім’ям англійського полководця Велінгтона – "Веллінгтонія гігантська". Але ця назва існувала недовго – невдоволені американці перейменували дерево, привласнивши йому ім’я свого національного героя Джорджа Вашингтона, в "Вашингтонію гігантську". Аби ліквідовувати різнобій імен, учені прийняли компромісне рішення: іменувати дерево так, як його називали індійці – секвойєю. Не знали вони тоді, що це ім’я носив один з вождів індіанського племені ірокезів, який очолював визвольну боротьбу індійців проти поневолювачів іноземців. Таким чином, замість англійця і американця в назві дерева увічнено ім’я індіанського народного героя. Вживається також і стара назва "Мамонтовий дерево".
У 1857 р. мамонтовий дерево попало до Криму, в Никітський ботанічний сад, де зараз приголомшує відвідувачів своїми габаритами. Всього ж на території Південного берега Криму налічується більше 100 секвойь.