На початку XV ст. багаточисельні португальські мореплавці прямували до берегів Африки на пошуки таємничої золотої річки, яка нібито впадає в Атлантичний океан. Проте всі шукачі золота і слави поверталися додому ні з чим.
Одного дня капітан Більдайя під час плавання уздовж західних берегів Африки побачив, як йому здалося, гирло якоїсь річки. На її березі у туарегів – жителів Сахари – капітан виміняв пучку піску з крупинками золота. Повернувшись на батьківщину, Більдайя повідомив, що знайшов нарешті "золоту річку" – Ріо-де-Оро. Але незабаром виявилось, що мореплавець помилився – він прийняв за річку невелику вузьку затоку.
Говорять, що на помилках вчаться, але помилка з "золотою річкою" нічому не навчила інших тодішніх мореплавців. У 1515 р. іспанець Соліс, розшукуючи протоку, через яку можна було вийти з Атлантичного океану в Тихий, наткнувся недалеко від побережжя Південної Америки на прісну воду. Це свідчило про те, що десь поблизу в океан впадає велика річка. На розшуки її в 1526 р. відправився іспанський мореплавець Себастьян Кабот. Незабаром він досяг, як йому здалося, широкого гирла величезної річки. Подібно Більдайе, він виміняв в місцевого племені трохи благородного металу (цього разу срібло), а відкриту ним річку назвав Ріо-де-Лаплата, тобто "срібна річка". Проте згодом виявилось, що це всього лише затока Атлантичного океану, куди впадає велика річка Парана. До того ж і срібло тут було не місцевого походження: індійці просто відібрали його в португальської експедиції Гарсиа, яка забрела сюди з Перу. Це помилкова назва, подібно до попереднього, не лише не була виправлена, а і поширилося на велику прилеглу країну, названу Аргентиною, що в перекладі означає "країна срібла", хоча жодних родовищ срібла тут до цих пір не виявили.